У понеділок, 18 липня 2016року, в приміщенні клубу “Picasso” (вул. Зелена, 88) Львівський театр імені Марії Заньковецької закрив 98 театральний сезон. Під час вечірка під назвою “Підсумки” відбувся концерт кавер-гурту «Роги» та нагородженням кращих за підсумками сезону. Окремим експериментальним дійством стало stand-up show від знаних заньківчан.
Джерело:
http://photo-lviv.in.ua/yak-zankivchany-sezon-zakryvaly-abo-lyudyam-bez-pochuttya-humoru-ne-dyvytysya-video/
 
Ористарх БАНДРУК
Фотографії старого Львова
Завершення театрального сезону – це своєрідний фінал великої вистави, яка тривала рік. Події, люди, слова та вчинки – все це відкривало багато можливостей для реалізації різноманітних проектів. Ми завжди позиціонували себе як мистецький простір, який зберігаючи традиції західноукраїнської театральної школи, йшов у ногу з часом.
Олеся Галканова
Прес-служба
Про завершення 98-го театрального сезону та про перспективи ремонту будівлі театру в програмі "Час діяти" розповідає Генеральний директор Національного театру імені Марії Заньковецької Андрій Мацяк.
У понеділок, 18 липня, у клубі «Пікассо» Львівський театр імені Марії Заньковецької закриє сезон концертом кавер-гурту «Роги» та нагородженням кращих актора, актрису, виставу і героя року.
Міністерству економіки доручено опрацювати питання виділення коштів на ремонт драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. Про це йшлося на засіданні Кабінету міністрів 6 липня.
Джерело:
http://zaxid.net/news/showNews.do?kabmin_vidilit_koshti_na_remont_teatru_imeni_zankovetskoyi&objectId=1396891
МЕРЕЖИВО ДУМОК ТА ІСНУВАННЯ НА КОТУРНАХ
Остання прем’єра заньківчан «Жіночий дім (Ціна любові)» — психологічна драма з елементами детективу від Алли Бабанко

Жінки у своїй більшості невиговорені. На це є безліч причин, і перераховувати їх не варто.  Просто болить, а вимовити — виговорити це неможливо. Власне, про невимовленість жіночих думок остання заньківчанська прем’єра у постановці Алли Бабенко. В Національному академічному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької вона проживає довге та яскраве життя, але й для неї безліч речей залишаються немовленими. Тож недаремно режисер взяла до постановки п’єсу польської письменниці Зофії Налковської, написану ще 1930 року — «Жіночий дім». У заньківчанській версії п’єса дістала підназву «Ціна любові»  — для А.Бабенко це наче код її вистави.
 
В історію  польської родини Алла Григорівна  «вселяє» світ своєї любові. Ефрос, Товстоногов, Казаков, Престлі... зі світлин дивляться на глядача, так частка її, Бабенко, життя приходить до глядачів у вишуканій сценографії Олександра Оверчука, яка мереживом плететься у вись, охоплює тривогою весь сценічний простір і дає надію мерехтінням банальних фар...Про цю сценографію можна писати есе  (і це така тепер рідкість у театрі)! В ній затишно акторам. Хоча в цій виставі їм відчути затишок не дано.