Казали люди, коли сватаєшся до дівки, то треба дивитися і на дівку, і на придане. Але ж воно по різному буває…

Може бути гарна дівка, а скринь нема. А як є скрині, то дівка якась не до ладу. А ще казали, що потрібно добре дивитись, бо любов, то – любов, а гарбузи на городі ще не перевелися.

Вродливі дівчата та мужні хлопці, запальні танці та співи, вир емоцій та почуттів.
«Сватання на Гончарівці» – це наш дух, наша традиція, наша історія!

НАУД театр ім. М. Заньковецької
 

---

 

Заньківчанське “Сватання на Гончарівці” – це три години жартів, пісень і танців. З боку переповненої глядацької зали – це три години сміху та оплесків. Дійство відбувається під живий супровід оркестру. Музику для “Сватання” написав львівський композитор Сергій Рудей. Народні пісні до вистави добирав сам Стригун – це тексти, що, за словами Федора Миколайовича, “лягали на душу”. 

Тетяна Козирєва
 "Високий замок"  07.12.2009
 

---

 

Глядач хоче дізнаватися про проблеми сучасності, його цікавить він сам, він хоче посміятися і поплакати над собою, над власним життям. Публіці це необхідно.

До прикладу, вистава “Сватання на Гончарівці” – в Україні дуже багато Стецьків, особливо у “власть імущих”. Ми можемо ставитися до мера Києва, як до Стецька, але ж у нього є своя логіка, свої поняття. Можемо погоджуватися з цим чи не погоджуватися, але така персона є. Таких людей багато в партіях, але їх теж слід збагнути та зрозуміти: чому, звідки з’являється такий продукт, такий характер, такий образ? Це ще одна проблема нашого сус­пільства – брак взаєморозуміння. 

Оксана Жила
"Львівська газета"  
10.12.2009 року, № 0 (1583)
 

---

 

І справа аж ніяк не "у Кандзюбиній худобі" чи в інших "привабах", які за сюжетом бачить у комбінації "Стецько + Уляна (Наталя Боймук)" її мати Одарка Шкурат (Лідія Остринська), а у найбільш яскравих, як на мене, того вечора акторських роботах - народного артиста України Бориса Міруса та молодого заньківчанина Василя Коржука. Хоча глядачі тепло реагували на гру всіх задіяних у дійстві акторів ( особливо, окрім уже названих, на Степана Глову (Прокіп Шкурат), Ярослава Муку (Йосип Скорик) та Назара Московця ( Олексій).

"Сватання на Гончарівці", попри класичний сюжет ("чесна дівчина Уляна кохає бідного парубка Олексія, проте на перешкоді їхньому щастю стає бажання матері видати доньку заміж за багатого Стецька") - дуже українське ментально, - розповідав журналістам Федір Стригун напередодні прем'єри. - Ми любимо свої болячки, любимо страждать, плакать, жаліться. Самі придумуємо собі проблеми, щоб поплакати над ними й пожалітися. І виходить такий абсурд. Треба встати й зупинитися. Адже й так зрозуміло, як треба жити! Ні, ми довго поплачемо, постраждаємо, де страждати, може, й не треба. І коли Одарці світить Кандзюбина худоба, і коли їй шкода Олексія, і він їй дуже подобається, вона його любить. Але якби ще худоба! І вони плачуть. А збоку так смішно. А взяв би Олексій молота, та одігнав усіх... Мабуть, ми тому й бідні, що дурні. А дурні тому, що бідні. І нема на то ради. І в "Сватанні на Гончарівці" це дуже чітко прописано. Дуже Стецьків у нас багато з'явилося. Куди не глянеш, всюди є свій Стецько. Але переконаний - треба борсатися, працювати, боротися..."

Ярина Коваль
"Львівська пошта" 06.12.2009

 

---

Працівники літературної частини театру анонсували виставу як антидепресант, як таку, що підтверджує: гумору забагато не буває. Глядачі й справді часто й щиро вибухали сміхом.