Інтерв'ю з керівником оркестру народним артистом України Богданом Мочурадом.

Оркестр Львівського театру ім. Марії Заньковецької знайшов вихід, аби навіть під час карантину спілкуватися з публікою.
Так і хочеться сказати: не виставами єдиними! Це я зараз про виступи просто неба, що їх проводив у літні місяці оркестр Львівського національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. У програмі концертів, а їх було чимало, – популярна класика, пісні з вистав і кінофільмів і народні пісні у виконанні акторів театру.   
Що спонукало до отакої активної концертної діяльності в часі карантину, коли театр не проводив господарської діяльності, – далі у розмові з керівником оркестру народним артистом України Богданом Мочурадом. Також – про імпровізовані концертні майданчики, реакцію публіки, трошки – про історію музичного Львова, проєкт «Відчинилося життя» і не тільки. 
— Ідея виступів за межами театру і просто неба виникла у травні, — розповідає Богдан Мочурад, —  коли вже пішов другий місяць карантину. Ми працювали онлайн — я роздав твори оркестрантам, а  вони самостійно вчили, зводили це по групах. І потім ми зрозуміли, що треба десь це винести, аби, з одного боку — оцінив слухач, з другого — ми теж скучили за живим спілкуванням зі слухачами. Так, у червні заграли два концерти, але потім захворіли кілька працівників театру, і ми призупинили роботу. А після відпустки, у серпні, заграли цілий ряд концертів.
— Напевно, була якась генеральна лінія тих виступів?
— Кожен виступ був присвячений якомусь нашому актору, і в тому нічого дивного нема, бо Театр ім. Заньковецької завжди славився акторами, які дуже добре співають, хоча ми драматичний театр.  У нас митці з цікавими голосами і репертуаром. Співали: Валентина Мацялко, Василь Коржук, Дарія Зелізна, Ірина Швайківська, Марія Шумейко, Людмила Никончук і наш друг Олег Лихач, соліст Львівської національної опери. Програма кожного виступу добиралася спеціально, щоби це були твори, які вони відчувають.  Знаєте, часом драматичні актори глибше співають пісні, бо глибше відчитують у текст, його передають...
— А ще були ж у вас дві програми для медпрацівників.
— Ми давали концерти у Восьмій та Першій лікарнях (поліклінічне відділення). Нас там дуже добре сприйняли. Співав Дмитро Каршневич «Я не здамся без бою» з репертуару Святослава Вакарчука. Згодом я знайшов в Інтернеті допис жіночки, яка, хвора на коронавірус, лежала в той час у Восьмій лікарні у важкому стані. «Була геть знесилена, геть депресивна від тієї хвороби, а коли наживо почула «Я не здамся без бою», то вирішила, що не здамся без бою. І з того моменту відчула жагу до життя і пішла на поправку». І я навіть собі тоді подумав, що варто було робити концерти навіть заради однієї тієї жінки, яка відчула, що хоче одужати!
— Я дивилася в прямій трансляції фрагменти тих концертів. Й медики теж сприймали ваші виступи дуже добре. Неозброєним оком було це видно!
— Вони були дуже виснажені, вимучені... Я, звичайно, добрав на ті наші концерти дуже оптимістичний репертуар, життєствердний. І після концерту вони казали нам, що отримали дуже гарний подарунок. Дуже дякували! І це також переконувало нас, що такі речі потрібно робити. 
— Якщо можна, детальніше, пане Богдане, розкажіть про репертуар?
— В кожний концерт я вкладав краплинку класичної музики — для того, щоб навіть пересічний слухач, який приходив під балкон нашого театру і який не дуже розуміє класику, вчився її розуміти. Ми грали популярну класику — Оффенбах, і Штраус, Кальман... З іншого боку,  в кожній програмі була українська пісня або українська музика — той же Скорик, пам’яті якого ми грали кілька творів, Поклад, народна українська пісня. А ще твори з вистав: «Гуцулка Ксеня», «Шаріка», «Сільва», «Сватання на Гончарівці», «Моя чарівна леді», «Суботня вечеря», «Фіалка Монмартру... Бо музика до всіх них дуже цікава — змістовна, гарна,  емоційна!
— Але ж виступи відбувалися не лише на балконі театру?
— Ми відкрили для себе Митрополичі сади біля церкви Святого Юра. Грали там дуже об’ємну, з двадцяти однієї композиції, програму у двох частинах — це була музика з фільмів про кохання. Власне, у цьому концерті звучали майже всі нові твори, які ми підготували під час карантину. Хоча у той вечір у Львові була страшенна злива, але люди не розійшлися. Коли дощ вщух, концерт відбувся. Багато музикантів грали соло. Співали — Марта Кулай і Лідія Остринська. Це був дуже гарний романтичний вечір.
— Чи зараз ще граєте поза театром, бо сезон розпочався?
— Скінчилося літо — скінчилися наші концерти. Але ми дуже задоволені, що оті наші живі виступи були. Бо під балкон приходили до трьохсот слухачів! Мені здається, що це — дуже багато.  Нині у Львові є конкуренція на слухача. А до нас під балкон приходили, слухали, підтримували, плескали... Навіть танцювали! Тому, мені здається, оця наша ідея — вдала!
Ми шукаємо нові форми спілкування зі слухачами, форми подачі матеріалу. До речі, ще в 1960-ті наші оркестри (і філармонійний, й оперний) дуже часто грали у Парку культури ім. Богдана Хмельницького — на Літній естраді, в Зеленому театрі. Навіть, кажуть, був оркестр, який грав на танцях — навпроти університету Франка, у ротонді у Парку Костюшка. Мені здається, що це варто відроджувати. Сподіваюся, що, можливо, на наступний рік, можливо, у травні, коли вже буде тепло, ми відновимо такі виступи.
— Кілька років «День» висвітлював ваш проєкт «Відчинилося життя» за участю незрячих виконавців. Напевно ж, він зараз поставлений на паузу?
— Маємо на цей рік фінансування проєкту. Але через карантин не можемо ніде взяти зали. А виступити на вулиці бракує грошей, бо це — додаткове озвучення. А ми отримуємо фінанси тільки на транспорт та оренду зали. Тому на цей рік все скасовано. А мали і на травень заплановану поїздку у Рівно і Тернопіль, і тепер мали би їхати у Мукачево та Ужгород. На жаль... Але цей проєкт не вмер. Сподіваємося на кращі часи.
— На підсумок скажіть мені, скільки років оркестру?
— Якщо чесно, я не знаю. І, напевно, ніхто не знає. Єдине, що відомо – з Тобольська до Львова після війни театр приїхав вже з оркестром.
— А скільки часу ви очолюєте колектив?
— 19 років.
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Театр ім. Марії Заньковецької оголосив “Відкриття 103 театрального сезону”

Вже цієї п’ятниці, 4 вересня 2020 року,  Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької запрошує на «Відкриття 103-го театрального сезону». Відкриють його виставами «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка на Великій сцені та прем’єрою – «Життя P.S.» за В. Бурлаковою на Камерній сцені.

Театр ім. Марії Заньковецької йде у відпустку з двома онлайн-прем’єрами.

Вистави «Сатисфакція» за «Венеційським купцем» Вільяма Шекспіра і «Життя P.S.» сучасної авторки Валерії Бурлакової з великої і малої сцен Театру Заньковецької транслюватиме інформаційний партнер театру, і це, напевно, перший такий експеримент в театральному житті Львова за багато-багато років.

Сюжет 5 каналу про благодійний концерт-подяку до Дня медика.

Сюжет 5 каналу  про благодійний концерт-подяку до Дня медика. Дякуємо партнерам за співпрацю! 

Репетиції в театрі. Відеорепортаж телеканалу Перший Західний.

Вже на початку липня театр ім. Марії Заньковецької разом з нашими партнерами ТРК ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ презентуватиме дві прем’єри онлайн! 
 

Олександр Норчук: Військовий? Медик? Ні, Актор!

Несподівана «Павлинка» вже незабаром приїде до Львова

Вже незабаром, 7 листопада 2018 року, о 14-й та о 18-й годині Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені О. Кобилянської на сцені Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької покаже львів’янам виставу «Павлинка» Янки Купали.

У Львові відроджують Заньківчанські вечори

24 березня у Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької відбудеться перший весняний Заньківчанський вечір за участі мовознавця, професора, директора інституту української мови НАН України Павла Гриценка.

Євген Нищук зібрав майже 170 тисяч гривень для лікування Олеся Федорченка

В неділю, 2 грудня 2018 року, в Театрі імені Марії Заньковецької  міністр культури Євген Нищук зіграв благодійну моновиставу “Момент кохання”. Всі зібрані кошти передали на лікування актора-заньківчанина Олеся Федорченка.

Фатум бути емігрантом