---

Сватання на Гончарівці

Григорій Квітка-Основ'яненко

Режисер — народний артист України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка — Федір Стригун;
Художник — народний художник України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка — Мирон Кипріян.
 

Валентин і Валентина

2006 рік – час наповнення театру ім. Марії Заньковецької талановитою молоддю – акторами-випускниками, учнями Федора Стригуна та Богдана Козака. Алла Бабенко, вже людина літня, відчула силу молодості – поставила
цю п’єсу, задіявши нове покоління заньківчан поряд із досвідченими майстрами. І не помилилась – отримала необхідну енергетику для «свіжої», й,водночас, глибокої вистави. Що таке любов, щастя, чи існують вони взагалі?

«Дослідниками» такого пошуку режисер робить «зграю» молодих людей. Й не дивлячись на змалювання жорстоких реалій нашого життя, обрамлення їх сумною піснею - «Але ти не та…» – краху ілюзій не відбувається.
 
У ролях: Наталія Боймук, Назарій Московець, Ірина Швайківська, Альбіна Сотникова, Олександра Бонковська, Любов Каганова, Любов Боровська,Олександр Норчук, Ярослав Мука, Юрій Хвостенко, Мирослава Солук,Олександра Люта, Андрій Сніцарчук, Христина Гриценко, Орест Гарда та інші.
 

---

Концерт "Презентація Благодійного фонду ім. М. Заньковецької"

 

---

Кайдашева сім'я

І.Нечуй-Левицький

«Кайдашева сім’я» - ще одна непересічна робота режисера Вадима Сікорського, з якою ми пропонуємо Вам познайомитися. 
Інсценівка Г. Макарчука за І.Нечуєм-Левицьким (07.11.2003), художник – Мирон Кипріян, композитор - І. Небесний. У ролях: Кайдаш – Януш Юхницький, Кайдашиха – Людмила Никончук, Мелашка – Надія Шепетюк, Мотря – Лідія Остринська, Лаврін – Ярослав Кіргач, Карпо – Віталій Гончаренко, Кум – Ігор Гаврилів. 
Вистава – філософський твір. У порівнянні з відомою повістю, яка насичена колоритними сценами побуту, яскравим гумором, автор інсценівки та режисер залишає лише трагедійне. Конфлікт розгортається у двох вимірах: наявному – звичаї, побут, будні – тло оповіді, що стає причиною непорозумінь між поколіннями та двома гілками однієї сім’ї, й ідейному – одвічне протистояння добра і зла, питання моралі, віри, любові, дружби, родинних цінностей.
Софія Роса, «Просценіум», 2005 р.: «Вистава Вадима Сікорського про людську дріб’язковість, егоцентризм. Перша сцена так званого “діялогу” Кайдаша і Кайдашихи. Герої розмовляють, не чуючи один одного, кожен веде свій монолог. Інсценізація Г.Макарчука і вистава Вадима Сікорського за жанром драма, однак режисер максимально загострює кути зіткнення, змушує зазвучати її трагічно. Адже не за мотовило сваряться Кайдашиха з Мотрею, і не за воли вдарив батька Карпо. Конфлікт приховано глибше. Це навіть не боротьба за владу і право господарювання в хаті, це протистояння різних поколінь, одне з яких виросло в рабстві, на панщині (це Кайдаш і Кайдашиха), а інше – їхні діти, що народилися вільними, панами і господарями для самих себе. І не дійдуть вони компромісу, бо хоч жили разом, проте виросли в різних світах. Це герої–антагоністи, непримиренні в своїх поглядах, тому й перетворили своє подвір’я на справжнє поле битви. З цього пекла, рефреном, наче відлуння, нанизуються на дисонансні звуки тихі, мирні слова Г. Сковороди: “Де згода в сімействі, там мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона”».

Гуцулка Ксеня 

Я.Барнич 

«Гуцулка Ксеня» - улюблена вистава львів’ян, яка була у репертуарі театру майже 20 років!
Режисер – Федір Стригун, художник – Мирон Кипріян. У ролях: Валентина Мацялко, Ярослав Мука, Євген Федорченко, Богдан Козак, Таїсія Литвиненко, Юрій Брилинський, Наталія Лісова, Василь Коржук, Марта Кулай, Олександр Норчук та інші заньківчани сердечко
Звернувшись до цього твору в 1997 році (а ще двома роками раніше до «Шаріки») Федір Стригун повернув українському глядачеві невідомий широкому загалу пласт культури твори найвідомішого міжвоєнного композитора Ярослава Барнича. Після Другої світової війни Барнич емігрував до Німеччини, згодом у США, а на батьківщині його ім’я було заборонене та забуте.
Тетяна Осадчук: «Режисер відстоював думку, що оперети Барнича мають багато алюзій на п’єси Імре Кальмана і великою мірою вони є «світлим» матеріалом, в якому перемагають любов, добро, людяність, глибина почуттів. Новаторством Федора Стригуна було і введення в оперету максимально відмінного від попередніх символічного образу німого скрипаля, сумні очі якого “захоплювали в полон глядацьке серце”.
Разом з акторським ансамблем режисер  втілив у опереті «Гуцулка Ксеня» правдиві, яскраво народні характери та домігся органічного поєднання дії. Любов Ф. Стригуна до українського фольклору бачимо  в цій опереті в етнографічній сценічній панорамі: гуцульське вбрання (вишивані сорочки, запаски, сподні, кептарі, чільця, капелюхи, онучі та капчурі), запальні танці горян, гуцульський діалект, колоритні сцени українських залицянь, неповторна гірська атмосфера».

Троє товаришів

Еріх-Марія Ремарк

 «Салют романтикам»! 
  Це не лише вітання, а жанрова характеристика ще однієї цікавої роботи від режисера Вадима Сікорського – вистави «Троє товаришів» Е.-М. Ремарка. Прем’єра 2009 р., художник – Мирон Кипріян, композитор – Іван Небесний. У ролі Роберта – Юрій Хвостенко.
Твір, на який завжди чекає глядач. Так було і цього разу. Вадим Сікорський завжди прагне «розмовляти» з глядачем про найсокровенніше, і  постановка була саме такою розмовою. Вистава не стала «масштабним полотном» життя розгубленого післявоєнного покоління 1930-х (яким є твір Ремарка), а сповіддю Роберта, у якій найважливіше – пронизлива історія кохання. 
Оксана Зьобро: «За задумом режисера, жанр вистави «Троє товаришів» – реквієм, сповідь головного героя. На його долю випадає не лише переживати всі перипетії роману, а й розмірковувати про них вголос та представляти глядачеві кожного нового персонажа на сцені. Найкраще з усіх виписана роль плюс акторський талант забезпечили Хвостенку той факт, що його персонаж на сцені виглядав найбільш природно і цілісно, у ньому відчувався характер». 
Запрошуємо до перегляду

Філумена Мартурано

Е. Де Філіппо  

Вишневий сад

А. Чехов

«Вишневий сад» за А. Чеховим у постановці Алли Бабенко на Камерній сцені, прем’єра якого відбулася у 2013 році – став неочікуваним та сміливим прочитанням класичного твору світової літератури. Режисерка визначила жанр, як «сторінками п’єси», перенесла події твору в майбутнє, у часи перебування Раневської в Парижі. Зав’язка полягала у випадковій зустрічі її з Лопахіними на одній з вулиць французької столиці, що спровокувало спогади та рефлексії з приводу подій п’єси.
Є.Стрельцова: «Парижська історія», здається, не про любов Раневської й Лопахіна, яка так і не відбулася. Вірніше, не тільки про це. Тут і про шляхетність чоловіка. Про любов без відповіді, яка не робить чоловіка злим, підлим, цинічним. Мимовільно згадується «Гранатовий браслет»: величезна, некорислива любов-поклоніння чоловіка – вдячність й повага до жінки, яка не любить, не може полюбити цього чоловіка. У Купріна серце жінки зайнято, вона є щасливою. Наша Раневська – самотня, її серце змучене. Її минуле кохання до недостойного «партнера» висушило душу. На почуття Лопахіна, яке з роками стало міцнішим, їй немає чим відповісти. Вона б хотіла полюбити – не може. А брехати йому не буде».
Художник вистави Наталія Тарасенко, ролі виконують – Любов Боровська, Юрій Чеков та Олександра Люта.  

Безодня

О.Огородник 
«Безодня» - автор твору і режисер Орест Огородник. Художник – Мирон Кипріян. Ролі виконують: Олесь Федорченко, Дарія Зелізна, Орест Гарда, Олександр Кузьменко, Христина Гриценко, Галина Давидова, Ігор Гаврилів, Юрій Волинський, Анастасія Дєлайчук, Ярослав Мука, Олександр Норчук. «Високий замок», 2015: «Війна з російським агресором ще не одне десятиліття бентежитиме душі українців. І хоча, як казав класик, «велике бачиться на відстані», дехто вже зараз, коли війна ще не закінчилася, виносить на суд глядачів увесь її жах і біль. Таким незагоєним одкровенням стала остання у цьому сезоні прем’єра Національного драмтеатру ім. М. Заньковецької — драматична притча «Безодня» від автора п’єси, режисера та актора цього театру Ореста Огородника. Це четверта, втілена на рідній сцені, драматургійна і режисерська робота талановитого заньківчанина. Цього разу він замахнувся на надскладну тему — війна, АТО, співіснування двох ментальностей — “західняки” і “донецькі”». Запрошуємо до перегляду!

Пані міністрова

Б. Нушич

Дорогі глядачі! Сьогодні пригадуємо ще одну архівну роботу нашого театру – виставу «Пані міністрова» Б. Нушича у постановці Алли Бабенко! Художник – Наталія Тарасенко. У головній ролі Любов Боровська, також у ролях – Галина Давидова, Мар’яна Фехтель, Роман Біль, Олег Сікиринський, Христина Гриценко, Христина Гузиль, Ярослав Мука, Степан Глова, Юрій Чеков та інші заньківчани. Запрошуємо до перегляду!
 

Тільки у Львові – Бум, Пім, Пім

В. Сікорський 

Режисер та автор – Вадим Сікорський,  художник Наталія Тарасенко – «жарт з життя львів’ян» 20-х років ХХ ст., що відбувся у приміщенні Порохової вежі. Задіяні у виставі актори: Марія Шумейко, Юрій Хвостенко, Андрій Сніцарчук, Дмитро Каршневич, Марта Кулай, Мар’яна Кучма, Альбіна Сотникова, Ігор Гаврилів, Лідія Остринська, Надія Шепетюк, Юлія Коржук, Василь Коржук, Світлана Мелеш.
Унікальна вистава, що демонструє надвербальний рівень розуміння однієї людини іншою. Герої спілкуються чудернацькими звуками – завдячуючи інтонаціям, режисерським акцентам, виразному виконанню – глядачеві зрозуміло що відбувається. Основним змістом сюжету є прийом з приводу повноліття одної з героїнь (чи іменин – це треба домислювати) у львівській родині початку минулого століття: гості сидять, їдять, п’ють, з’ясовують стосунки, закохуються, у кінці засинають. Вистава була суцільним експериментом для театру, акторів та публіки.   

---

Блазні мимоволі

О. Огородник

Прем'єра відбулася 18 травня 2013 року. У відео ви можете побачити два склади акторів, адже вистава змонтована. У першій дії головні персонажі – актори старшого покоління (Януш Юхницький, Петро Бенюк), а в другій – не менш талановитий  Ігор Гаврилів.
Автор п’єси і режисер – Орест Огородник;
Художник – Мирон Кипріян;
В ролях: Януш Юхницький, Олександр Кузьменко, Петро Бенюк, Ігор Гаврилів, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Галина Давидова,Наталія Поліщук, Дмитро Каршневич, Тетяна Павелко  та інші заньківчани сердечко.
Вистава була дуже популярною, журналістка Ярина Коваль писала: «Театральні режисери — вітчизняні чи зарубіжні – іноді у власних інтерв’ю для мас-медіа наголошують, що людина сьогодні йде до театру, щоб у непростих сучасних  реаліях залишитися людиною. Вистава «Блазні мимоволі» – та, яка працює на те, щоб це бажання стало сильнішим».  

Вій, вітерець

Я.Райніс

Прем’єра 2015 р. Режисер – Вадим Сікорський, художник – Наталія Тарасенко, музичне оформлення — Тарас Терлецький, Андрій Сніцарчук. Ролі виконують: Марія Шумейко, Василь Коржук, Альбіна Сотникова, Назарій Московець, Наталія Боймук, Світлана Мелеш, Марта Кулай, Юрій Хвостенко, інші заньківчани. У 1950-му до цього твору звернувся Віктор Івченко, вистава йшла впродовж 20 років з незмінним успіхом, нерідко нею відкривали сезон і гастролі. Легендарним було виконання ролі Улдиса корифеєм театру Володимиром Данченком. Пісня з неї є негласним гімном заньківчанськогро закулісся. Над цим матеріалом у 2015-му заньківчани працювали з особливою любов’ю. Вистава – легенда про силу кохання, яке ототожнюється зі стихіями. Всі зайняті актори, «звукотвори», постійно перебували на сцені, граючи п’єсу виходячи на поміст. Актори разом з режисером «винайшли» спеціальний музичний інструмент, схожий на орган, що надав постановці незвичного голосу. Цією виставою Вадим Сікорський пропонує помислити над тим, як непросто у світі жорстокості та матеріалізму знайти шлях благородним почуттям. Вадим Сікорський, газета «Ратуша»: «…Матеріал провокує на поетичну стихію. Нікуди від цієї поетики не втечеш. Намагаємося уникнути театральної пудри, пафосу. Наближаємося до людського, до правди людських стосунків. Завдання було: не піти за красою слова, забувши про людські стосунки. Але вже в процесі отого занурення в людське поетична форма додає, звеличує, надає взаєминам масштабності. Поетична форма здатна зробити виставу об'ємною. Щодо героїв, то думаю, що в нашій версії об'єктами уваги будуть усі персонажі, і навіть те, чим огортається вистава, зокрема звуки (навряд чи глядачі можуть передбачити, чим їх видобуватимемо, це наше нововведення)».

Сільва 

І. Кальман

«Сільва» Імре Кальмана, прем’єра 2007 р.
Режисер – Федір Стригун, художник – Людмила Боярська, хореографія – Наталія Каспшишак.
Сільва – Наталія Поліщук-Московець, Едвін – Максим Вишкварок, інші виконавці: Степан Глова, Януш Юхницький, Таїсія Литвиненко, Ігор Гаврилів, Галина Далявська, Василь Коржук, інші актори та оркестр театру під керівництвом Богдана Мочурада. 

Газета «Демократична Україна», 2007 рік: «У львівській «Сільві» виходить на перший план акторська майстерність, якої заньківчанам не позичати. Та й вокальні партії звучать цілком пристойно: робота над ролями спонукала акторів до серйозних занять із вокальними педагогами. Чудово працюють артисти балету – вони не лише танцюють, але й підспівують. Дійовою особою є навіть диригент оркестру Богдан Мочурад: герої просять його зберігати таємниці, а коли князь Леопольд Воляпюк надто схвильований, диригент подає йому води (потім виявляється що це міцніший напій). Актори створюють гармонійний ансамбль, де другорядних ролей просто немає». 

Замшевий піджак

С.Стратієв

Режисер - Вадим Сікорський Ролі у ній виконали улюбленці глядача – Януш Юхницький, Юрій Хвостенко, Назарій Московець, Олег Сікиринський, Ігор Гаврилів, Олександра Люта, Людмила Никончук, Лідія Остринська, інші заньківчани. Художник - Мирон Кипріян, композитор - Іван Небесний З легкістю та гумором Вадим Сікорський провокує до діалогу про важливе. Бюрократичні папірці важать занадто багато у житті людини, часто підміняючи правду – брехнею. Іван Антонов підстриг кудлатий піджак і змушений всім, врешті – і собі, доводити, що піджак той – не вівця. Вистава взяла участь у фестивалі “Золоті оплески Буковини” у 2007 р., журнал «Просценіум» писав: «У цій виставі присутні елементи театру абсурду, що відтворюють реалії нашого повсякденного життя, де “папірцю вірять більше, ніж людині”. Тож глядачі мали змогу побачити власне життя крізь призму комедійно гіперболізованих ситуацій та характерів. Зокрема, сам головний герой Іван Антонов (Юрій Хвостенко) поступово починає вірити в те, що він власник не піджака, а вівці, і лише те, що він з цим погодився, допомагає “зникнути з реєстрації приватній вівці”. Оформлення сцени (художник – лавреат Національної премії України ім. Т. Шевченка М. Кипріян) таке ж умовне, як і вся вистава: ліфт, огороджувальні стрічки нагорі, стіл, невеличкий тин – все це подає обертове коло. Враження доповнювала також музика І. Небесного у виконанні В. Морозова. Численна публіка нагородила львів’ян щирими оплесками. Справжнім сюрпризом стало те, що члени журі присудили виставі “Замшевий піджак” і зокрема виконавцю ролі Бюрократа Янушеві Юхницькому Ґран-прі фестивалю».
 

---