Святослав Максимчук

народний артист України

Народився 9 березня 1936 року.

Освіта – Харківський державний театральний інститут (1959 рік), акторський факультет, закінчив з відзнакою, керівник курсу – народний артист СРСР Д. Антонович, викладачі – заслужений артист України В. Мізиненко, доцент Оглоблін.
 
Святослав Максимчук є ініціатором та автором «Заньківчанських вечорів», які стали визначним явищем у культурному середовищі Львова.

Трішки історії. Прологом до «Заньківчанських вечорів» став літературний вечір Дмитра Павличка, який відбувся в листопаді 1989 року. Починаючи з січня 1990 року були запроваджені аналогічні вечори за участю письменників, політичних та громадських діячів. Назва була зафіксована у лютому 1990 року – «Заньківчанські вечори».

Першим гостем став Іван Драч, а далі письменники: Микола Жулинський, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Валерій Шевчук, Петро Скунць, Ігор Калинець, Роман Лубківський, Богдан Стельмах, Роман Іваничук, Михайло Косів, Борис Олійник;

політичні та громадські діячі, вчені: Президент України Леонід Кравчук, Президент України Леонід Кучма, Президент України в екзилі Микола Плав’юк, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Міністр оборони України Костянтин Морозов, Ігор Юхновський, Юлія Тимошенко, Ярослав Кензюр, Михайло Сирота, Іван Заєць, Богдан, Гаврилишин, Володимир Литвин, Тарас Гунчак (США) та представники української діаспори у Великій Британії, Бразилії, Австралії, Канаді, та інші.

Мета вечорів – засвічування особистостей української літератури, культури, політики. Вечори записувалися ЛТБ у повному обсязі та мали великий резонанс.
 

" Щодо  мене, то сцена, звичайно, своя, рідна,  а от моя роль… Хоч, може, й не роль? Може, це якось інакше називається? Вийти у виставі — зовсім інше, партнери поряд, десятки репетицій, добре знаєш, як кожен на сцені поводиться. Іноді навіть  поведінку глядачів можеш  передбачити. А коли діалог не з партнером, а з людиною, якої досі міг не знати, з  якою  познайомився під час зустрічі. А ще  можливі  непередбачувані й провокаційні запитання… Правда, була давніша велика школа: виступи на запрошення Бюро пропаганди художньої літератури. Разом із письменниками, чи й сам, виїжджав  у міста й містечка, в села, колгоспи, не раз доводилося виступати в полі перед трактористами  чи  в заводському цеху… Я там вчився спілкуватися з людьми,  а спосіб нашої пропаганди  був не зовсім такий, якого хотіли б у згаданому вище Бюро. Поміж рядками ми намагалися донести до слухачів, що насправді думаємо про «щасливе колгоспне життя» і про офіційну літературу. Звичайно, справді  лише «поміж рядками». Але  все одно це була добра школа  наближення до свого слухача й порозуміння з ним. Я вчився  тримати увагу  слухача  уже зовсім іншого  — у залі театру сиділи люди політично заанґажовані. Я мав  допомогти гостеві на сцені  перемогти  того, хто не сприймав  його думок,  підтримати зневіреного  й  прийняти  підтримку однодумця. Якось перед зустріччю з президентом Леонідом Кравчуком  мені своїм тихим голосом порадив Ігор Юхновський: «Мусимо завжди  пам’ятати про власну гідність".

Інтерв'ю Ніни Бічуї
"Високий замок"
10.03.2016
повна версія статті


Посилання:
Феномен Святослава Максимчука | Валерій Шевчук, «День», 20.12.2015, читати
http://http://wz.lviv.ua/interview/163328-sviatoslav-maksymchuk-ya-mav-dopomohty-hostevi-na-stseni-peremohty-toho-khto-ne-spryimav-ioho-dumok
https://vechirniykiev.com.ua/news/aktor-svyatoslav-maksymchuk-rozkrutyt-ukrainsku-literaturu-v-interneti
https://varianty.lviv.ua/18574-sviatoslav-maksymchuk-i-berestechko-liny-kostenko

 «Сторінки щоденника» О. Корнійчук – Леонід
 «В степах України» О. Корнійчук – Редька
 «Гріх і покаяння» І. Карпенко-Карий – Никодим, Костя
 «Маруся Богуславка» М. Старицький – Сохрон
 «І змовкли птахи» І. Шамякін – хірург  
 «Марія Заньковнцька» І. Рябокляч – Суворін, полковник, Старицький
 «Суєта» І. Карпенко-Карий – Михайло, Демид
 «Сестри Річинські» І. Вільде – Безбородько  
 «Спасибі тобі, моє кохання» О. Коломієць – капітан Бурков
 «Кришталевий черевичок» Т. Габбе – придворний
 «Срібна павутина» О.Коломієць
 «Замшевий піджак» С. Стратієв – перукар  
 «Суд пам’яті» М. Петренко
 «Дикий ангел» О. Коломієць – Федір  
 «Богдан Хмельницький» О. Корнійчук – Лубенко  
 «Німий лицар» Е. Хелтаї – священик  
 «Вода з отчої криниці» В. Фольварочний – Мирон  
 «Смерть Тарелкіна» І. Сухово-Кобилін – міщанин
 «Юрко Крук» П. Козланюк – провожатий  
 «Правда» О. Корнійчук
 «Човен хитається» Я. Галан – критик  
 «Звичайне чудо» Є. Шварц – мисливець  
 «Під золотим орлом» Я. Галан – Бєлкін  
 «Комуніст» Є. Габрилович – доповідач  
 «Іменем землі і сонця» Й. Друце – директор  
 «Моє слово» – ведучий, Семен
 «Сон князя Святослава» І. Франко – розбійник
 «Маскарад» М. Лермонтов – невідомий
 «Я дочка твоя, Вітчизно» В. Кошута – полковник
 «Санітарний день» О. Коломієць – Стороженко
 «Лісова пісня» Леся Українка – Той, що в скалі сидить
 «Хета Ніскавуорі» Х. Вуолійоки – Ленеман
 «Котигорошко» А. Шиян
 «Люди, яких я бачив» С. Смірнов – Скрипка
 «Отелло» В. Шекспіра – Людовіко
 «Проводимо експеримент» В. Черних – Єрьохін, юрист
 «Данило Галицький» В. Босович – Яків
 «Так переможемо» М. Шатров – соратник
 «Дім, де розбиваються серця» Б. Шоу – Мадзіні
 «Гайдамаки» Т. Шевченко – Старшина  
 «Діти Арбата» А. Рибакова – Будягін  
 «Привітай же мене, моя Україно» – читання
 «Маруся Чурай» Л. Костенко – Вишняк  
 «Ой радуйся, земле» вертеп – читання  
 «Павло Полуботок» К. Буревій – Скоропацький, Ханенко
 «Мотря» Б. Лепкий – Ломиковський   
 «Біда навчить» Б. Стельмах – Крук  
 «Не вбивай» Б. Лепкий – Ломиковський  
 «Батурин» Б. Лепкий – Горленко  
 «Макбет» В. Шекспір – Росс  
 «Василь Свистун» В. Герасимчук – Хома  
 «Квартет» Р. Харвуд – Реджі
 «Ісус, син Бога живого» В. Босович – Барух  
 «Хелемські мудреці» М.Гершензон – Реб Мордхеле
 «Шельменко-денщик» Г. Квітка-Основ’яненко – Скворцов
 «Шануй батька свого» А. Макайонок – Максим
 «Сині роси» М. Зарудний   
 
  • «Моя Франкіана» Святослав Максимчук - Режисер та виконавець;    Виконавець;