|
| |
|
 Сила
любові
Прем’єра в театрі імені М.Заньковецької “Суботня вечеря” за повістю
Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник” за сценарієм народної артистки України
Таїсії Литвиненко та у її постановці зібрала аншлаг, підтвердивши, що
теми взаємин батьків і дітей та осягнення істини “не треба грошей,
краси, розуму – щастя треба” будуть завжди актуальними.
Бо саме про це збагачена музикою і танцями вистава. Про силу
батьківської любові і про долю, яка готує сюрпризи (подекуди трагічні),
про гідність і людяність, про здатність зрозуміти й вибачати. Народний
артист України Федір Стригун у ролі Тев’є якнайкраще передав ці людські
властивості та почуття. “Болі батьківські, незалежно від національності
та раси, однакові, – ділився Федір Миколайович із “Газетою” роздумами
напередодні прем’єри. – Мені не випало в житті зіграти короля Ліра, то
ті почуття, якими хотів би наповнити його образ, можу втілити в особі
Тевеля. Адже конфлікт батьків і дітей – вічний, як і вічна проблема
пошуків порозуміння між одними й іншими. Природно, що батьки хочуть
застерегти дітей від усіх бід. Однак забувають, що діти розуміють щастя
по-своєму, і часто їхнє розуміння не збігається з батьківським”.
По-різному розуміли щастя і доньки Тев’є: Цейтл (С.Мелеш), яка замість
заможнього м’ясника Лайзера (з яким, на думку батька, хоча б не
голодувала в майбутньому) виходить заміж за бідного кравця Перчика; Голд
(Н.Боймук), яка слідом за коханим, узявши в дорогу тільки валянки та
самовар, їде з України (а події розгортаються саме в українському
колориті в супроводі не лише єврейських, а й українських мелодій) до
Сибіру; Хава, що виходить заміж за православного українця і приймає його
віру; Шпринца (Х.Гузиль), яку під тиском родини кидає син мільйонерки і
яка покінчує життя самогубством, та Бейлка (Х.Гриценко), для якої гроші
стають вагомішими за кохання та рідних. Однак у підсумку Тев’є, а потім
і його дружина Голда (у її образ прем’єрного вечора перевтілилася Таїсія
Литвиненко) приймають вибір кожної: сила батьківської любові і справді
може бути безмежною.
“Що потрібно жінці, щоб бути щасливою?” – запитувала свого часу Таїсію
Литвиненко “Газета”. “Тільки народитися дівчинкою мало, – говорила
актриса. – Є таке дуже гарне українське слово “леліяти”. Так от, батьки
повинні вилеліяти цю донечку. До речі, я саме такою була – мене
старшенно любив дід, баба Вірка, обожнювали мама і тато. Українській
нації не вистачає уваги до своїх дітей. Ми дуже сором’язливі, боїмося
сказати один одному чи своїй дитині гарні речі, розказати їй, як вона
має розвиватися й інше. Це все я знала від своєї безграмотної мами, яка,
втративши матір у дуже ранньому віці, колись поклялася, що коли матиме
дітей, ніколи не скаже їм жодного поганого слова. Так і було. Друга
складова – вибір професії, яка відповідає тобі якнайбільше. І третє, що
не менш важливо – знайти мужчину, який сприйматиме тебе, як королеву, і
працюватиме на те, щоб ти тією королевою залишалася”.
Долі дочок Тев’є склалися по-різному. Однак завжди була сталою в
будь-який період їхнього життя батьківська любов, готова не засудити, а
зрозуміти і сприйняти...
«Львівська газета»
15 квітня 2008 року
Ярина КОВАЛЬ |
|
Заміж вийти – не
дощову годину пересидіти
«Головне, щоб людина, яку створив Бог, – людиною
залишилася,
а золото й срібло – тлін», – говорив лауреат Національної
премії
України ім.Т.Шевченка Федір Стригун, проходячи повз
глядачів
зі слоїками молока та сиру під час прем’єри вистави
«Суботня вечеря»...
Нова
постановка у Львівському національному академічному драматичному театрі
ім.М.Заньковецької увінчалася аншлагом. Актори блискуче інсценізували
притчу Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник», прикрасивши її харизматичною
грою, ліричними піснями та запальними танцями. Режисурою, постановкою та
перекладом з російської займалася народна артистка України Таїсія
Литвиненко.
Найпершу виставу зіграв зірковий склад акторів. Федір Стригун в образі
епатажного молочника Тев’є виглядав органічно. Наприкінці спектаклю
Таїсія Литвиненко зізналася, що не взялася б за цей матеріал, якби її
чоловік - відомий режисер та актор - відмовився грати. Сама Литвиненко у
постановці виконала роль жінки молочника – Голди. За сценарієм, у
зіркової пари – п’ятеро дочок. Дівчата – красуні і розумниці.
Працьовитий та все одно бідний батько все життя мріяв тільки про те, щоб
його дітям жилося краще, аніж йому. Та життєві обставини склалися
по-іншому - кожну з доньок Тев’є спіткала тяжка доля. Найстарша Цейтл,
відмовившись від шлюбу з багатим м’ясником Лайзером, прирікає себе на
бідність. Голд їде за чоловіком у Сибір, взявши зі собою валянки й
самовар. Хава виходить заміж за православного українця, і релігійна
єврейська родина відрікається від неї. Шпринца закінчує життя
самогубством через обман коханого – мільйонера. А наймолодша Бейлка за
гроші продає своє кохання і відсилає батьків у Палестину. Зал завмирав з
нетерпінням в очікуванні того, як пожартує доля з кожною наступною
донькою Тев’є. Адже історія кохання та заміжжя кожної із них не схожа на
іншу.
Вистава порушує вічну проблему непорозуміння між батьками та дітьми, які
часто по-різному сприймають щастя. Субота для євреїв – святий день. Саме
в суботу на голову молочника сиплеться то велике щастя, то велике горе.
Та попри те, що часом на серці сумно, мудрий Тев’є постійно повторює, що
плакати в суботу – гріх. Притча Шолом-Алейхема - комічна трагедія.
Заньківчани зуміли передати цю двоякість історії. Засудити чи виправдати
когось із героїв важко. Доньки так і не змогли догодити батькові й
потішити його на старості, але їхніми вчинками керувала любов. На жаль,
не в кожної кохання виявилося щасливим... «Не треба краси, розуму,
грошей… Щастя треба!», – резюмує Тев’є-молочник.
На заньківчанській сцені творчість єврейського письменника
Шолом-Алейхема «обросла» українськими елементами. Окрім прогнозованих
реплік, герої часто говорять щось на кшталт: «а от українці кажуть…»,
«вона знає єврейську, російську і навіть… українську», «а в Україні – не
так»… Хоча спочатку побожний Тев’є й зрікається своєї доньки Хави, яка
вийшла заміж за українця, зате під завісу спектаклю дідусь-єврей міцно
обіймає внука у вишиванці.
«Високий
замок»
14 квітня
2008 року
Ірина СЕМЕНІВ
|
|
«Комедіанти» – на сцені і поза нею
Навколо - один театр!
 Саме
так - однією фразою головної героїні - можна переказати зміст прем’єри
заньківчан «Комедіанти» - за п’єсою румунського драматурга А.Баранги
«Травесті» (режисер-постановник – народна артистка України Алла Бабенко,
художник-постановник – заслужений діяч мистецтв України Людмила
Боярська).
Олександра Дан, талановита актриса і водночас директор «Вільного театру»
(засл. арт.І.Швайківська), переживає особисту драму, не знаходячи
спільної мови із чоловіком (засл. арт.Г.Шумейко) та сином (В.Коржук). І
не тому, що не любить. Просто заклопотаній мистецькими та господарськими
справами примадонні на особисте життя катастрофічно бракує часу. А тут
ще й прем’єра… Суцільна божевільня! «Двадцять років я промовляла
монологи про щастя інших, а сама забула про малесеньку дрібничку:
створити і зберегти особисте», – плаче героїня. Довкола цієї
«забудькуватості» й розгортаються усі події спектаклю – смішні,
драматичні й трагічні.
Комедія це, як зазначено в афіші, чи все ж таки трагікомедія? Позаяк
йдеться про втрату коханого чоловіка і спробу самогубства сина… Чи,
може, гротеск, судячи з кількості бурхливих емоцій, що їх вкладали у
свої ролі виконавці? Для мене, як для будь-якого пересічного глядача,
існують тільки два жанри: цікавий і нецікавий. Або ж - зрозумілий і
незрозумілий. На “Комедіантах” мені було цікаво. Публіці довкола мене –
теж. Інакше б вона так жваво не реагувала на дійство оплесками і сміхом.
Публіка дякувала усій творчій групі заньківчан навстоячки і бурхливими
оплесками. Схвально оцінив «Комедіантів» й генеральний консул Румунії у
Чернівцях Ромео Синдулеску, який, цитую, «проїхав 300 кілометрів і ні на
хвильку не пошкодував. Бо побачив унікальну виставу». Пан консул
подякував творчій групі за прекрасну реалізацію постановки А.Баранги.
При тім згадав про вдалу попередню («Безіменну зірку» – М.Себастьяна,
теж румунського автора). Вручив директорові театру Андрієві Мацяку
диплом від посольства Румунії в Україні і золоту медаль від
Чернівецького консульства (цю нагороду привіз спеціально для режисера
вистави Алли Бабенко, яка, на жаль, не вийшла на фінальний поклон разом
із акторами).
Під
завісу на сцену винесли шампанське - аби відсвяткувати старт прем’єр
заньківчан у сезоні 2008-2009. Одна таця перекинулася - келихи
розбилися... На щастя! Ще перед першим аншлаговим показом «Комедіантів»
я поцікавилася у касі театру, як продаються квитки на три прем’єрні
вистави. І почула: «Публіка вже давно все розкупила».
”Високий замок”
25
лютого 2008 року
Тетяна КОЗИРЄВА |
|
Прем’єрна
вистава “Комедіанти” за твором румунського автора Аурела Баранги у
постановці народної артистки України Алли Бабенко (декорації й костюми
Людмили Боярської), яка минулої суботи зумовила цілковитий аншлаг в
театрі імені Марії Заньковецької, – і про нас, журналістів, і про вплив
того, що пишемо, на душу та життєві колізії служителів Мельпомени, і про
нашу здатність знищити і підняти.
“Репортери
не мають переконань – лише емоції”, – різко констатує головна героїня
дійства, директор театру й актриса в одній особі Александра (яку дуже
переконливо зіграла Ірина Швайківська). І ми, сидячи рядочком по той бік
сцени, перезираємось. Емоції, звісно, нам притаманні, як і кожному, хто
сидить у глядацькому залі, але особливість ще й у тому, що переконання
повинні бути. У кожного свої, але в підсумку, саме вони й визначають
журналістську працю.
Урешті,
“Комедіанти” не лише про театр і журналістів, а й про кожну людину
зокрема, коли будні змушують реагувати та перевтілюватися. Головна
героїня вистави Александра власну життєву драму (коли за 20 років
спільного з чоловіком життя виявилося, що вони чужі люди, коли раптом її
син опиняється на межі життя і смерті й інше) перетворює на монолог на
сцені. Чимало людей переносять діалоги з відомих творів у власне буття.
Життя й театр міцно переплітаються, іноді навіть важко розрізнити, з чим
маєш справу.
У
супроводі музики Шуберта “заньківчанам” належало відтворити на сцені
театральну атмосферу, якоюсь мірою – самих себе. Як вони це зробили за
допомогою режисера – глядачів захопило. Нівелюючи межу між реальністю й
вигадкою, вони показали світ “комедіантів” – такий, яким, на жаль, і є
наша дійсність.
„Львівська газета”
26 лютого 2008 року
Ярина КОВАЛЬ |
|
Занківчани поставили п'єсу
румунського драматурга "Комедіанти"
Вперше в Україні у
постановці театру
імені М.Заньковецької
можна подивитись
п'єсу
румунського драматурга
Аврела Баранги
“Травесті”.
Назва вистави -
“Комедіанти”. Життя акторів за лаштунками, такий собі театр у театрі.
“Бранга відкриває нам
скриньку, у якій знаходяться усі таємниці, усі секрети — болі, бажання,
приховані цілі, і плата, яку платить актор і всі, хто працює в театрі,
за це”, - розповіла у розмові з РадіоМан керівник літературної частини
театру Мирослава Оверчук.
Режисер-постановник вистави
народна артистка України Алла Бабенко: “Це дуже важко, бо треба грати
самих себе. Треба бути на межі якогось нервового зриву. Тим більше, що
це комедія, в якій дуже багато драми відбувається.
Такої ж думки і заслужена
артистка України Ірина Швайківська. Зіграти акторку справді непросто: “А
оскільки вона ще й директорка театру, то це ще й подвійне навантаження.
Тільки ще вона дружина, мати і оце все поєднати — це справжня комедія
вперемішку з трагедією”.
А те, що вистава виключно
про театр - це лише погляд ззовні. У цьому переконаний заслужений артист
України Григорій Шумейко, який у “Комедіантах” втілюється в постать
музиканта - соліста філармонії. “Мені здається, що глядач, який прийде
до нас, він побачить ще й себе. Старша людина, чи молодша — кожна хоч
раз, але була комедіантом. Не в тому розумінні, що вона була смішною, чи
що була така ситуація, а ще й тому, що життя — непросте”.
Тому і жанр вистави
визначили як трагікомедію. Театр, як життя, а життя – це справді
поєднання і комедії, і трагедії.
Постановкою “заньківчан”
зацікавились не лише львів”яни. На прем”єрі був присутній Генеральний
консул Румунії в Україні професор Ромео Сендулеску, який подякував
творчому колективу театру за те, що він перший в історії включив до
свого репертуару п”єсу Аврела Баранги, вручив акторами диплом, а
режисеру-постановнику Аллі Бабенко - пам”ятну медаль.
Можна сподіватись, що після
подарунків надійде ще й запрошення на гастролі до Румунії, аби на
батьківщині автора показати п”єсу, написану багато років тому, але
актуальність якої не минає.
РАДІО МАН
[2008-02-27, 15:00]
|
|
