Polska „Śnieżka” pomogła w renowacji lwowskiego teatru dramatycznego

     We Lwowie w Narodowym Teatrze im. M. Zańkowieckiej trwają rozległe prace remontowo-konserwatorskie z okazji zbliżającego się 100-lecia założenia go jako pierwszego państwowego teatru na Ukrainie. W czasie spotkania z dziennikarzami o własnym doświadczeniu w zakresie alternatywnych podejść finansowania instytucji kultury opowiedział dyrektor generalny teatru Andrzej Maciak.
Igor Gałuszczak, Lwów, opracowanie Irena Rudnicka, 11.11.15 r
.
http://www.wizyt.net/index.php?option=com_content&view=article&id=5152:polska-nieka-pomoga-w-renowacji-lwowskiego-teatru-dramatycznego&catid=115:warto-wiedzie&Itemid=226
 

До ювілею народного артиста України Богдана Козака

27 листопада  відбудеться Творчий вечір народного артиста України Богдана Козака з нагоди його 75-ліття, під час якого ювіляр виконає поетично-музичну композицію за творами Т. Шевченка. Про свої «зустрічі» з творчістю Кобзаря Богдан Козак розповів у статті: «Мій шлях до Тараса Шевченка»

Актору потрібна наша допомога!!!

Колектив Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках»  звертається про допомогу. Річ у тім, що  провідний актор нашого театру Мельничук Тарас зараз перебуває у лікарні з діагнозом ЛЕЙКЕМІЯ. Щоб врятувати йому життя необхідна пересадка кісткового мозку.
                                                 
Художній керівник-директор 
В.С.ГИРИЧ

 

"У "Різдвяну ніч" за позитивом" "Львівська газета"

«То їм ся вдало!» — в антракті говорили між собою глядачі про прем’єру вистави «Різдвяна ніч», що відбулася минулими вихідними в Театрі імені М. Заньковецької

Бо таки вдалося: режисери  дійства, створеного за твором Миколи Гоголя, Федір Стригун і Таїсія Литвиненко не прогадали — тема і головне настрій — те, що лікар приписав у новорічно-різдвяний період.

Однак думати про цю виставу, лише як про гарну казку, усе ж таки не варто. Бо Театр ім. Заньковецької не був би цим театром, якби не спробував говорити і про важливі для сучасної України речі: про рішучість і нерішучість, залежність і незалежність, внутрішню свободу і несвободу тощо. Але в первісно казково-фантастичній історії про добро й зло та про різдвяні дива ці розмови насправді «не вантажать», а створюють певну вертикаль як позиції окремої людини у житті, так і театру в цілому.

Стаття Олексія Палянички "Різдвяна ніч: "Дітям до 16"

«"Різдвяна ніч" – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи»… (З опису вистави на сайті театру ім. Марії Заньковецької)
 
Отже, йдеться про різдвяну прем’єру п’єси М. Старицького (за повістю М. Гоголя) у постановці Федора  Стригуна, яка відбулась в Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької 26 грудня 2015 року. Мою увагу спершу привернули світлини з вистави, на одній з яких Чорт та Солоха перебували в позі, естетика якої вписувалася в «класичний» український попсово-розважальний жанр «а-ля фольк»: вишиванка, горілка, галушки та жарти «нижче поясу». І хоча фото були досить однозначними, щоби не робити поспішних висновків, відвідав виставу двічі. Бо на деякі ролі є по три виконавці, на інші – по два. Але індивідуальні нюанси акторської гри аж ніяк не міняли смислових акцентів самої постановки, які вказують на певну проблематику «в рядках та між ними».

Богдан Козак: "Якби я міг точно сказати, що таке натхнення, отримав би Нобелівську премію"

Богдан Козак, професор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Моцарт і Яго, Богун і Сталін, Тарелкін і Арбенін, Сальєрі і Феноген, Ленін і Тартюф - такий далеко не повний діапазон ролей, які зіграв на сцені львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької один із його корифеїв - народний артист України, лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, професор, завідувач кафедри факультету культури і мистецтв Львівського національного університету Богдан Козак. Недавно митець, який досяг на заньківчанській сцені усіх вершин, про які тільки може мріяти актор, а головне - щирої любові та поваги численних шанувальників, відсвяткував у колі відданих глядачів, колег і численних учнів своє 75-річчя. Із уст Богдана Козака прозвучало "Посланіє" Тараса Шевченка. Який меседж сучасникам і нащадкам робить актор своїм життям і творчістю - читайте в інтерв`ю Укрінформу.

"День" про прем'єру "Жіночий дім"

МЕРЕЖИВО ДУМОК ТА ІСНУВАННЯ НА КОТУРНАХ
Остання прем’єра заньківчан «Жіночий дім (Ціна любові)» — психологічна драма з елементами детективу від Алли Бабанко

Жінки у своїй більшості невиговорені. На це є безліч причин, і перераховувати їх не варто.  Просто болить, а вимовити — виговорити це неможливо. Власне, про невимовленість жіночих думок остання заньківчанська прем’єра у постановці Алли Бабенко. В Національному академічному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької вона проживає довге та яскраве життя, але й для неї безліч речей залишаються немовленими. Тож недаремно режисер взяла до постановки п’єсу польської письменниці Зофії Налковської, написану ще 1930 року — «Жіночий дім». У заньківчанській версії п’єса дістала підназву «Ціна любові»  — для А.Бабенко це наче код її вистави.
 
В історію  польської родини Алла Григорівна  «вселяє» світ своєї любові. Ефрос, Товстоногов, Казаков, Престлі... зі світлин дивляться на глядача, так частка її, Бабенко, життя приходить до глядачів у вишуканій сценографії Олександра Оверчука, яка мереживом плететься у вись, охоплює тривогою весь сценічний простір і дає надію мерехтінням банальних фар...Про цю сценографію можна писати есе  (і це така тепер рідкість у театрі)! В ній затишно акторам. Хоча в цій виставі їм відчути затишок не дано.

Заньківчани закриють сезон "Капустяним Оскаром"

У понеділок, 18 липня, у клубі «Пікассо» Львівський театр імені Марії Заньковецької закриє сезон концертом кавер-гурту «Роги» та нагородженням кращих актора, актрису, виставу і героя року.

Міжсезоння: Федір Стригун про етикет

“Галантність – одна з найбільших галицьких родзинок”

Федір Стригун, народний артист України, художній керівник театру ім. М. Заньковецької, – про шляхетність та гарні манери львів’ян – ті, що залишились на задвірках минулого, і ті, що “живуть” дотепер.

Справжнього пана видно здалека: із випрямленою спиною, усміхнений, манерний, ввічливий. Вітаючись, він завжди знімає капелюха, а сідаючи у транспорті, шукає очима чи нема, бува, поруч жінки, якій так не пасує стояти. Виходячи із транспорту, жінка, без сумніву, завжди може розраховувати на те, що він подасть їй руку. Зустрічаючи його де-небудь на вулиці, жінки мимоволі подають руку до поцілунку. Говорить він не поспішаючи, культурно. Манери ж його у всьому: в одязі, у поведінці, навіть у настрої. “Пошта” поспілкувалася зі справжнім галицьким паном, народним артистом України, художнім керівником театру ім. М. Заньковецької, лауреатом Національної премії України імені Т.Г. Шевченка,  еталоном галантності та беззаперечним знавцем правил етикету Федором Миколайовичем Стригуном.

Щоденник “Коломийських представлень”: День перший, “Катерина”

Першого дня фестивалю “Коломийські представлення” на суд глядачів Львівський театр ім. Заньковецької виніс Шевченкову “Катерину”.

Коломийська публіка, якій не дорікнеш у надмірній прискіпливості, відреагувала на неї довгими прикінцевими оплесками й вигуками “браво!”. Що ж, і оплесків, і захоплених вигуків львівські акторки заслужили сповна, як і режисер вистави Богдан Ревкевич, фантазія якого просто греблі рве.