«Якщо театр – кохана дружина, без якої не можеш жити, то кіно – «службовий роман»

Актор і режисер Богдан Ревкевич про фільм «Сліпий».
«Якщо театр – кохана дружина, без якої не можеш жити, то кіно – «службовий роман»
  У п’ятницю, 8 грудня, о 16.00 і 17.30, у кінопалаці «Коперник» відбудеться прем’єрний показ фільму «Сліпий», знятий режисером Богданом Ревкевичем. Усі кошти, зібрані з двох сеансів цього фільму, будуть передані на лікування дворічної Соломійки Євтушок – донечки учасника бойових дій на Донбасі. Про ідею фільму, про зйомки, про людей, які допомагали, а також про шлях від медика до режисера кореспонденту «ВЗ» розповів актор і режисер Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Богдан Ревкевич (на фото).
— Богдане, як виникла ідея зняти цей фільм?
— Ідея була у мене давно. Хотів зробити театральну постановку, навіть робив в аматорському середовищі, але у нас уже є вистава «Невольник», тому цей задум не був зреалізований на професійній сцені. І тому, коли випала нагода і з’явився творчий інтерес з боку оператора-постановника Ореста Яремка, виник задум створити на основі поеми Шевченка фільм. Ця тема актуальна – тема людської долі, любові, війни, полону… Ми взяли сюжет Шевченкового «Невольника», але поставили його на сучасний лад. За 150 років від часів Кобзаря майже нічого не змінилося, хіба що турецький полон змінився на російський.
— Хто автор сценарію?
— Кіносценарій написав я.
— У головних ролях ваші колеги по заньківчанській сцені – Юрій Волинський і Наталя Боймук. Чому саме їм ви довірили ці ролі?
— Жодних спонсорських коштів у нас не було. Написали кілька листів до різних бізнесових компаній, але, на жаль, українське кіно їм не потрібне. До держави ми не зверталися, тому вирішили цей короткометражний фільм зробити своїми силами. Він триває 27 хвилин. Я взяв акторів, які погодилися працювати на волонтерських засадах. Спочатку планував залучити інших акторів, навіть студентів, але потім свій вибір зупинив на Юрі Волинському і Наталі Боймук. Цей фільм став дипломною роботою оператора-постановника Ореста Яремка, який закінчив Інститут театру і кіно ім. Івана Карпенка-Карого. Нарізка кадрів з фільму, яка була надіслана на екзаменаційну комісію, була визнана найкращою і отримала позитивні відгуки членів комісії. Це дуже приємно, адже оцінювали не лише операторську роботу, а й режисуру, звук, гру акторів… Ми ставили перед собою мету зробити поетичне кіно, хоча фільм досить важкий, не для споживацького вжитку.
— Покази в «Копернику» будуть благодійними. Чому саме на Соломійку впав ваш вибір?
— Коли тільки починалася робота над фільмом, у нас зібралася команда професіоналів – Андрій Мавдрик, Володя Фехтель, кілька акторів. Мало бути досить камерне кіно. А під кінець зйомок з’явився загін прикордонників, військова техніка, справжня зброя… Попри те, що фільм знімався без жодного фінансування, знаходилися люди, які нам дуже допомагали своїми знаннями і порадами. Коли ми задіяли прикордонників, серед них опинився і колишній атовець Сергій Євтушок. У нього є донечка Соломійка, яка бореться з важкою недугою – пухлиною головного мозку. Ми вирішили, що один день показу фільму присвятимо збору коштів на лікування цієї дитини. Це мізер, адже хіміотерапія, операції, лікування за кордоном коштують шалених грошей, але хоч чимось ми допоможемо.
— Де знімали фільм?
— Гарні локації ми знайшли біля Львова. Була професійна техніка, світло, професійна камера, яку надав Тарас Кохан. Зі світу по нитці і вийшла «сорочка». Це смішно звучить, але я порахував бюджет фільму і вийшло трохи більше 10 тисяч гривень. В основному ці кошти пішли на харчування знімальної групи.
— Ви починали як актор…
— Я починав як медик. Перша моя освіта – медичне училище.
— На заньківчанській сцені ви поставили чимало вистав, які користуються успіхом, беруть призи і відзнаки на різноманітних театральних фестивалях, а тепер у вас почався «службовий роман» з кінематографом. Де отримуєте найбільший кайф, – на сцені як актор, в залі як режисер чи коли з вами камера і ви знімаєте фільм?
— Мені подобається сам процес творення, коли ти забуваєш про все на світі і повністю віддаєшся улюбленій справі. Це є і в театрі, і в кіно. І тут не йдеться про гроші. Коли мета творця заробити гроші, його продукт не матиме успіху. Будь-яке творче начало є альтруїстичне. Творити – це потреба душі. І не важливо, що ти робиш, – підмітаєш вулиці, вирощуєш яблука чи знімаєш кіно. Що ж стосується пріоритетів, то я свій вибір зробив – звичайно, режисура.
— Перш ніж стати режисером, ви навчалися в інших. Хто з режисерів для вас є взірцем?
— Коли я тільки почав навчатися, мені дуже імпонувала творчість двох прибалтійських режисерів – Туманіса і Некрьошуса. Захоплювався режисурою Пітера Брука – дивився його вистави у запису. Мій вчитель з режисури Федір Стригун прекрасно володіє дієвим аналізом, драматургічним розбором сцен. Ще один мій вчитель – Богдан Козак – привив любов до європейського театру, вчив шукати різноманітні режисерські ходи, а також радив піти на ту чи іншу виставку, в той чи інший музей. Він це називав «набиратися рівня культури і почуття смаку».

— Напередодні прем’єрних показів дебютного фільму «Сліпий» що ви хотіли би сказати глядачам?
— Хто може, прийдіть, подивіться і підтримайте. Звісно, простіше було б закинути цей фільм в Інтернет чи домовитися про показ на телебаченні, але хотілося б зреалізувати нашу благодійну мету. Крім коштів за квитки, які підуть на лікування Соломійки Євтушок, у залі будуть скриньки, куди можна буде покласти благодійні внески. Вартість квитків – від 100 грн. Тішить, що багато квитків уже розкуплено, але ще трохи залишилося. В контексті самого фільму хочу побажати нам усім миру, щоб ця доля, про яку писав Тарас Григорович, була до нас прихильною, щоб у мирі зростали наші діти і внуки.

Із досьє «ВЗ»

Богдан Ревкевич закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака  (1999−2003 роки);  та факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна  (2003−2008 роки).
Був режисером-постановником двох концертів з оркестром театру імені Марії Заньковецької – «Мелодії літньої ночі» та «Мелодії серця», а також першого Фестивалю української середньовічної культури в Тустані. «Сліпий» – перший фільм молодого режисера.
Одружений, виховує сина Юліана. Дружина Наталя Боймук – актриса.


Людмила Пуляєва-Чижович
05.12.2017
"Високий Замок"

 

«Три товариші» та «Річард ІІІ”, або що привезли кияни

Вчора, 30 листопада 2017 року, на великій сцені театру Марії Заньковецької кияни з Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка показали виставу «Три товариші» режисера Юрія Одинокого за мотивами однойменного роману Ремарка.

У театрі Заньковецької покажуть виставу на основі постів із Фейсбуку

У Львові 25 грудня в театрі Марії Заньковецької покажуть проект «Шлях до Свободи». Журналістка Гал-інфо поспілкувалась з учасниками проекту і дізналась цікавинки про виставу.

„Шлях до свободи“ – проект, який зцілює


Вже сьогодні, 25 листопада, о 18 годині в Театрі ім. Марії Заньковецької львів’яни та гості міста зможуть зцілитися від сумнівів, розчарувань, непевності. Адже проект „Шлях до свободи“, створений на основі музики „Сестер Тельнюк“ та уривків із книги Оксани Забужко „Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву“, нагадає ті смисли, за які люди віддавали і віддають свої життя.

Заньківчани святкують свій перший 100-літній ювілей

У неділю, 19 листопада 2017 року, відбулась святкова академія «100 років Національному академічному українському драматичному театру імені Марії Заньковецької”.

Прожити 100 років за мить: виставка про театр Заньковецької

У Львові 10 листопада в музеї Шептицького відкрили виставку «Театр Заньковецької. Перші 100 років». Рідкісні експонати бачила і журналістка Гал-інфо.

Інтерв'ю Тараса Лисака для агенcтва "Укрінформ" про виступи в зоні АТО

Директор-розпорядник Національного театру імені Марії Заньковецької Тарас Лисак дав інтерв'ю кореспонденту "Укрінформ" Нінель Кісилевській. Про життя кавер-гурту The Rohies...

Орест Огородник: Саме пропаганда доводить ситуацію до абсурду

Можна до безконечності, до піни на вустах сперечатися довкола збитих вже тем «зради» і «перемоги», за якими пересічний українець вже й не бачить світу за вікном. Можна щодня виголошувати войовничі гасла, але вони, на жаль, не зможуть втамувати внутрішнього болю тисяч. 
Ігор Гулик
IA ZIK
Джерело: http://zik.ua/news/2016/10/21/orest_ogorodnyk_propaganda_propaganda_dovodyt
_sytuatsiyu_mayzhe_do_absurdu_968382

До прем'єри "Украдене щастя"

У ЛЬВІВСЬКОМУ ТЕАТРІ ІМЕНІ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ ПРЕДСТАВИЛИ ПРЕМ'ЄРУ – «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»
Режисер-постановник соціально-психологічної драми Івана Франка – художній керівник театру Федір Стригун, який присвятив нову виставу 160-літтю від дня народження її автора. Варто також додати, що «Украдене щастя» – перша прем’єрна постановка заньківчан цього театрального сезону.
Нагадаємо, що в основу п’єси покладена народна пісня «Про шандаря» (жандарма), яку записала 1878 року приятелька Івана Яковича  Франка – Михайлина Рошкевич. Вперше постановку п'єси на сцені театру товариства «Руська бесіда» 15 листопада 1893 року здійснив  актор, режисер і драматург Кость Підвисоцький і сам виступив у ролі Миколи Задорожного. До кінця 1893 року «Украдене щастя», окрім Львова, було поставлено ще у 12-х містах Галичини, де п’єса мала успіх, за висловом Франка, «завжди і скрізь там, де її добре грали». 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в театрів «Бергоньє». Ролі виконували: Микола – Карпенко-Карий, Анна  – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський.

Фото вистав режисера Богдана Ревкевича

Вже на цих вихідних актор театру імені Марії Заньковецької Богдан Ревкевич знову постане у якості режисера та покаже свою нову роботу «Труффальдіно з Бергамо» за Карло Гольдоні. Тим часом, пропонуємо декілька фотокадрів з відомих вже постановок Богдана, деякі з яких є в діючому репертуарі театру.
Отож, в очікуванні прем’єри… :