Мова художника театру – мова пластики, кольору, світла, фактур

Розмова з Наталією Руденко-Краєвською,

художником-сценографом

3-20 червня у львівському Палаці мистецтв триває виставка творів кафедри монументального живопису Львівської національної академії мистецтв, що називається “Людина: явище і проблема”. На ній також експонують чотири роботи Наталії Руденко-Краєвської, викладача курсу сценографії кафедри і художника-постановника Львівського національного академічного українського драматичного театру ім.М.Заньковецької, автора понад 30 вистав у багатьох театрах України.

– Пані Наталіє, розкажіть, будь ласка, в чому особливість і, певно, складність творчості саме театрального художника?

– Художник театру працює на стику мистецтв – він людина театру й повновласний представник образотворчого мистецтва в ньому. Збагачує театр образотворчою культурою й одночасно багато що визначає в усвідомленні задуму вистави та в емоційному сприйнятті його глядачем. Мова художника театру – мова пластики, кольору, світла, фактур, на якій автор розкриває глядачу загальний візуальний образ дійства.

– Яке місце може займати сценографічне рішення в загальному образі вистави?

– Традиційно в драматичних театрах основними засобами виразності є гра акторів і драматургічний матеріал, тобто літературна основа вистави – слово. А допоміжними – сценографія, костюми, танець і музичне оформлення. Є, звичайно, інші види театрального дійства, такі як театр сценографії або перфоменс, де виключено або зведено до мінімуму літературну основу. Гра акторів, якщо вона присутня, підпорядковується законам побудови “картини”, об’ємно-просторової композиції. Актори в цих виставах уподібнюються лялькам-маріонеткам, вони перестають бути особистостями, перетворюються на людей-масок, головними ознаками яких є костюм, грим, перука.

– Яка практика постановок таких вистав у сучасних українських театрах?

– Нині вони не є типовими для нашої країни, але як поряд із мистецтвом традиційного живопису, графіки або скульптури існує мистецтво інсталяції та інші мистецькі пошуки самовираження майстрів, так і в мистецтві театру сучасні експериментальні способи знаходять свого глядача та, відповідно, мають повне право на існування.

– Чи існують об’єднання саме театральних художників в Україні?

– Існують. Секції театральних художників Спілки художників України в регіональних відділеннях Львова та Харкова – “найстарші” за віком.

– Представлені на виставці роботи – фото макетів сценографії до театральних вистав – єдині на виставці роботи сучасного театрального художника. Чому так? Молодих художників не цікавить театральна сцена?

– Та ні, чому ж. Цікавить. Але ситуація склалася по-театральному драматична. Після створення в 60-х на базі харківського та львівського художніх інститутів відповідно Харківського художньо-промислового інституту та Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва в цих навчальних закладах перестали готувати театральних художників. Освіту сценографа можна отримати тільки в Київській академії мистецтв. Відсутність протягом десятиріч у двох найбільших художніх ВНЗ України факультетів театрального мистецтва перервала традиції наслідування школам визначних театральних художників, таких як Борис Косарєв у Харкові та Євген Лисик у Львові.

– Як така ситуація вплинула на театральне сьогодення?

– Незважаючи на гостру потребу притоку молодих художників до численних театрів сходу і заходу України, наприкінці ХХ століття склалася ситуація, що після “сценографічного буму” 70-х і 80-х років у більшості театрів не було наступності поколінь театральних художників. Працювали або сценографи старшого покоління, або на їхнє місце приходили художники іншого профілю, які мусили витрачати багато часу, щоб зрозуміти специфіку та закони професії театрального художника.

– Чи постраждав від цього імідж професії?

– Мала кількість або повна відсутність у деяких регіонах професійних театральних художників впливала негативно і на престиж, і часто на художній рівень сценографічних рішень. Цікаві союзи молодих художників і режисерів останнім часом в Україні практично перестали народжуватися.

Нині у двох величезних регіонах України надзвичайна ситуація. Адже українська сценографічна школа має великі та славні традиції методичних досліджень. Вона завжди була здатна і до лабораторного аналізу, і до експерименту.

Розмовляла Тетяна Батицька

“Львівська газета”

12 червня 2007 року