Мар’яна КУЧМА: «Не хочу грати Джульєтту у 40 років…»

Акторство – професія різнобарвна, наче веселка, невивчена, наче енциклопедія, захоплива, наче дитяча гра. Хто раз потрапить у ці тенета, вже не знаходить у собі сили вирватися з її прекрасного полону. Тому писати про актора завжди цікаво, адже двійників серед них не буває. Вони просто усі різні, талановиті та неординарні особистості.Саме такою цікавою постаттю заньківчанської трупи є Мар’яна Кучма, яка працює в театрі вже чотири роки. Закінчила ЛНУ ім.І.Франка - кафедру акторської майстерності. Перед цим навчалася на естрадному відділенні львівського музичного училища.

– Коли ти вирішила стати актрисою?

– З дитинства я мріяла про сцену у будь-якому її вираженні, тому, коли почула, що набирають студентів на акторський курс, то усе кинула й подалася туди. Вступити мені вдалося з другого разу й саме тому, що я цілком змінила усю програму. Це сподобалося народному артистові та деканові акторського відділення Б.Козакові.

– Які вистави з останніх прем’єр тобі до вподоби? Чому?

– Дуже подобається моя остання роль у виставі М.Рощина «Валентин і Валентина», в якій я граю роль Маші, сестри Валентина. Цій героїні притаманний чіткий та гострий характер. Саме цим вона доволі схожа на мене у юності. У цій ролі я зуміла відобразити саму себе.

– Коли б довелося змінити професію саме зараз, ким би ти стала?

– Дизайнером інтер’єру та займалася б малюванням, оскільки це моє хобі.

– Як ти вважаєш, варто змінити ставлення людей до театру та навпаки?

– Театр не має бути островом у цьому великому світі. Заньківчани завжди залишаться заньківчанами, але не варто бути замкнутими. Дуже хотілося б, щоб театр врешті-решт дочекався ремонту та реставрації, щоб людям не було соромно до нього заходити, а акторам у ньому працювати. Щодо репертуару, то, мабуть, більше б хотілося молодіжної тематики. Чомусь не хочеться грати роль Джульєтти у сорок років… Тематика театру має зацікавлювати усі вікові категорії глядачів.

– На твою думку, якими є головні риси для акторської кар’єри?

– Зовнішність у цій професії не основна риса, але все ж таки бажана, адже глядач бажає дивитися на гарне. Другим критерієм є розум – без нього на сцені немає чого робити, та найголовніше – робота: щоденна та наполеглива праця над собою та своєю метою. Для мене 98% успіху у будь-якій справі чи намаганні – полягає саме в роботі, а 2% належить таланту.

– У чому різниця між просто жінкою та жінкою акторкою?

- Жінка-актор завжди на виду, вона мусить працювати над собою. Якщо у неї є ще й діти, то це змушує її ще швидше повертатися на сцену такою ж, якою її запам'ятав глядач, бо коли про неї забуде глядач, їй нічого робити в театрі. Дехто з моїх знайомих негативно ставиться до того, що молоді люди наймають доглядальниць для своєї малечі. Я це сприймаю цілком нормально. Все, що я маю дати своїй дитині, я їй дам. Проте кожна людина хоче реалізувати себе. Дитині буде добре тоді, коли добре буде матері.

– Виховуючи, своїх малят, на чому б ти закцентувала?

– Я б нічого не забороняла дитині, а намагалася усе доступно пояснити. Я вважаю, що діти набагато розумніші, ніж дехто із дорослих. На одному з курсів я півроку працювала в дитячому садку, займаючись годину з дітьми театральним мистецтвом.

У групі у мене було декілька дітей, які були настільки замкнутими, що навіть боялися до мене підійти. Через три уроки одна дівчина, яка не розмовляла і ні з ким не спілкувалася, принесла мені цукерки і поклала їх мені у руки на очах у всіх. Я мало не розплакалася...

– Люди якої професії найчастіше товаришують з акторами?

– Особисто зі мною - різні люди, яким зі мною цікаво. А в театрі друзів майже немає. Існують актори-колеги, але не друзі.

– Назви три основні критерії у житті?

– Ціль-мета, довіра, робота. Мета – конкретна подія, якої ти бажаєш досягнути, довіра до людей та самої себе. Щодо роботи, то не вірю, що можна отримати позитивний результат, не виклавшись на 1000 %, такого не буває. Щоб досягти успіху, слід показати усе своє вміння. Часто хочеться зробити щось таке, від чого було б добре не лише мені одній, а й багатьом навкруги. Мабуть, з цього виходить моє кредо – коли добре тим, хто біля мене, то й мені добре.

– На твою думку, сім’я допомагає акторові у праці чи перешкоджає?

– Якщо є розуміння та повага як від себе, так і від твоєї половинки, то це допомагає у підтримці та розумінні.

– Як ти ставишся до подружніх ревнощів?

– Загалом негативно. Коли чоловік ревнує, то вважає себе неповноцінним. Від досконалого мужчини жінка ніколи не піде. Тим паче, коли між двома людьми немає порозуміння та поваги, то ні секс, ні діти не врятують взаємин…

– Як розпочинається твій звичний день?

– Коли я пізно лягаю, то вранці доводиться мене просто таки стягувати з ліжка за ноги. Тепер я вже взяла себе в руки. Мені сподобався вислів Ані Лорак. В одному з інтерв'ю вона сказала: «Не встигаю ходити в зал, тому вранці, прокинувшись, качаю прес на ліжку».

– Твої вподобання щодо фільмів та музики?

– Страшенно не люблю бойовиків. Люблю фільми, які змушують думати, в яких немає банальних сюжетів і до останньої миті не знаєш, чим закінчиться історія. Щодо музики, то мені зовсім не подобається російська попса на зразок Вєрки Сєрдючки. Коли говорити про українську естраду, то мені імпонують Руслана та Ані Лорак. Негативно ставлюся до Ірини Білик і Таї Повалій після їхнього переходу до російського шоу-бізнесу. Вдома слухаю музику під настрій - від «Рамштайну» до класики.

– Яка мрія твого життя?

– Коли хтось почує моє ім’я, хочеться, щоб сказав – правда гарна та хороша людина… Завжди хочу залишатися просто доброю людиною - оце й усе.

Леся КІЧУРА

редактор літературної частини

НАУД театру ім.М.Заньковецької