Якщо іноді вам важко зрозуміти здавалось би просту ситуацію, яка склалася в колективі чи серед своїх колег, то мабуть вистава В.Врублевської «Кафедра» допоможе знайти ключ, до таємниці – що стимулює людей поводитись неадекватно та безглуздо у звичних ситуаціях. Адже іноді трапляється, що зрада стає не професією, а способом життя і тоді ми забуваємо, що дві речі ніколи не перестануть хвилювати людину: зоряне небо над головою і моральний закон в ній…

Саме мораль є тим гальмівним механізмом, який  змушує нас зупинитися у найвідповідальнішу мить і оцінити ситуацію. Хто б там, що не говорив, але про моральне й аморальне людина буде говорити стільки, скільки буде жити. І вимагає цього моральний закон, що міститься в кожному із нас.

Де немає моралі, там немає науки, але люди на диво навчилися пристосовуватися і  виставляти себе жертвою. Проте насправді річ лише у тому, що хтось не на своєму місці і почувається на ньому дуже незручно.

     Отож вибір у кожному випадку доводиться приймати особисто – ким бути у житті і як гідно пройти свій шлях.

Леся Кічура

редактор літературної частини

НАУД театру ім.М.Заньковецької

Ремонт душ роблять на кафедрі

         Детально про концепцію та основний задум вистави розповіла “Погляду” режисер-постановник “Кафедри” Алла Бабенко

-         Пані Алло, чому ви вирішили повернутися до цієї вистави, адже раніше вона вже йшла в театрі?

-         Дійсно, наш театр вперше поставив “Кафедру”  ще 1979 року. В Україні у той час вона йшла лише у Львові та київському театрі імені Лесі Українки. У Росії ж її показували у Москві та Петербурзі, але без фіналу, бо його заборонили. Тоді п’єса здавалася нам надзвичайно гострою і поставити її ми змогли лише завдяки особистим зв’язкам Валерії Врублевської, адже чоловік пані Валерії був першим помічником голови ЦК КПУ. Вистава йшла у театрі дуже довго та мала неабиякий успіх глядачів. Тепер я намагалася перепрочитати п’єсу  у сучасному контексті. Проблема п’єси є актуальною і тепер, бо люди відтоді не змінилися. Та якщо раніше у виставі був наголос на соціальні проблеми, то зараз більше звернули увагу на людські стосунки. Для того, щоб щось змінилося, однієї революції та демократичних змін недостатньо. Тому якщо тоді був конфлікт з державою, соціальна проблема, то зараз наголошуємо на конфлікті людському.

-         У чому полягає “гострота” вистави, що до неї тоді так насторожено ставилися?

-         Там йдеться про те, про що в той час говорити було заборонено. Людина рветься до влади і втрачає свої кращі риси у боротьбі за неї. Хоча влада тут невелика, лише посада завкафедрою. Але все сприймається асоціативно. Раніше у виставі завкафедри не знімали із посади, а просто переводили на іншу роботу. Тепер ми змінили фінал. Він залежить від того, що відбуватиметься на політичній арені України до дня прем’єри, тому в будь-який момент кінець може змінитися.

-         Що ще нового побачать глядачі у виставі?

-         Раніше у виставі грало тепер вже старе покоління заньківчан, а тоді ще молоді актори – Гринько, Хом’як, Козак, Каганова, Кох. Вони ще грали з болем та розумінням, із тим ставленням до радянської дійсності, яке було притаманне театру. Тепер із них гратиме лише Януш Юхницький та Галина Давидова, яка тоді грала молоду негативну героїню, а тепер так само гратиме негативну, але старшу. Змінилися декорації. Зараз я ставлю виставу без художника, просто в театрі йде ремонт і ми взяли його за основу. Тобто на кафедрі також буде ремонт. Ремонт у душах людей, ремонт навколо нас, ремонт безкінечний...

-         Помітна у виставах театру тенденція до п’єс періоду соціалізму…

-         Річ у тому, що сьогодні немає хороших п’є, їх пишуть все гірше і гірше. Тому доводиться ставити раніше написані. Колись радянські п’єси вважали поганими, а тепер, порівнюючи їх із сучасними, бачимо, що то були шедеври. І це проблема не лише України, а й Росії та Заходу. А театр без п’єс, як відомо, мертвий. Теперішня публіка не цікавиться чимось глибшим, духовним. Для них головне комедія, прикладом цього є обрання Вєрки Сердючки на Євробачення.

Марія Скира,

“Новий погляд”

“Львівська хвиля”

13 квітня 2007 року

Режисер-постановник - н.а.України Алла Бабенко

Художник-постановник - Наталія Руденко-Краєвська

Художник зі світла -  Валентина Брилинська

Помічники режисера -  О.Круш, М.Рудко

Дійові особи та виконавці:

Бризгалов - н.а.України С.Глова, з.а.України Я.Мука

Барвінська - з.а.України І.Швайківска, Н.Шепетюк

Гурін - Р.Біль, з.а.України Я.Юхницький

Єфграфова - з.а.України О.Бонковська, Г.Давидова

Заначалова - з.а.України Д.Зелізна, з.а.України Н.Лань

Марунін - В.Коржук, А.Сніцарчук

Пенченко - з.а.України Л.Боровська, з.а.України Л.Остринська

Білкун - М.Кулай, В.Мацялко

Лаговська - Х.Гриценко, з.а.України А.Сотникова

Набоков - Д.Каршневич, Ю.Хвостенко

Тіна - Г.Далявська, С.Мелеш, В.Щербань

Вахтер - Т.Бобеляк, М.Максименко