|
| |
|
Чотири історії про... любов
У
Києві пройшли гастролі Львівського театру ім.М.Заньковецької
Показ вистав відбувся у приміщенні Театру ім.І.Франка і це
символічно, бо своєрідною точкою відліку вшанування заньківчан стала
саме столиця: народження цього театру відбулось якраз у Києві. До
речі, для художнього керівника франківців Богдана Ступки Театр
ім.М.Заньковецької — своєрідна професійна alma mater. Отже у нашій
столиці відбулась зустріч не тільки колег та друзів, але й партнерів
по сцені.
Ювілейні гастролі розпочалися виставою «У.Б.Н.» (Український
буржуазний націоналіст), яку столичний глядач вже мав змогу бачити,
і яка у свій час викликала неоднозначні думки публіки та театральних
критиків. Прем’єра «У.Б.Н.» відбулась у 10 річний ювілей
Незалежності України і є своєрідним культурно-політичним «посилом»
до сучасників та співвітчизників в ім’я справжньої національної
ідеї. У центрі уваги сценічного твору Мирослава Гринчишина — учасник
підпільного руху, колишній політв’язень Зенон (цю роль грає Федір
Стригун), прототипом якого є непримиренний борець за незалежність
Зеновій Красівський. Незважаючи на те, що вистава не нова для
глядачів, заньківчани вміло адаптують її до певних
соціально-політичних подій в Україні. Окрім того, проблема
спекулювання національною ідеєю задля вдоволення власних політичних
амбіцій, на жаль, все ще залишається актуальною. У виставі глядачів
привертає увагу зірковий акторський склад: Богдан Козак, Таїсія
Литвиненко, Євген Федорченко, Ярослав Кіргач і Надія Шепетюк.
 Друга
робота занківчан, презентована на гастролях, — «Амадей» поставлена
за твором Пітера Шеффера Вадимом Сікорським — досить неординарна
інтерпретація історії життя видатного композитора ХVIII століття —
Вольфганга Моцарта, до якої вже зверталося не одне покоління митців.
У безнадійно статичному та одноманітному художньому просторі
розгортається справжня драма двох людей — непримиренного кар’єриста,
придворного композитора Сальєрі (Богдан Козак) і молодого генія
Вольфганга Моцарта (Юрій Хвостенко), для якого немає нічого
простішого, аніж писати музику, адже це — його фізична потреба і
духовне покликання. Отже одному — визнання, слава, матеріальні
статки, а іншому — бідність, духовне знищення ... і геніальність,
котра після його смерті залишиться у віках. У виставі «Амадей» —
досить специфічне тлумачення конфлікту Сальєрі — Моцарт, а також
вирішення характеру австрійського композитора: психологічно
неврівноважений, дещо істеричний та ексцентричний Вольфганг Моцарт
водночас є справжнім революціонером у музиці: у його ритмах естетика
бароко заявила про себе на повний голос, знаменуючи на фоні
одноманітних партитур Сальєрі справжній мистецький прорив. Окрім
того, нетрадиційною є і форма подачі конфлікту, який існує і на
особистісному рівні дійових осіб: заздрість двох відомих людей була
взаємною — Моцарт також мріяв про славу і визнання, в той час як
Сальєрі не міг «вибачити» юному австрійцю його таланту. Разом з тим,
гостра іронія, внутрішня напруга, яка зростає з кожною реплікою,
додають виставі динамізму, незважаючи на її надмірну «оповідальність»...
Несподіваною для публіки стала постановка Алли Бабенко «Валентин і
Валентина» за п’єсою Михайла Рощина. Здавалось б, проблеми батьків і
дітей на радянському просторі є надто віддаленими від нас сучасних.
Змінилася молодь: стиль стосунків між однолітками набув додаткових
нюансів, іграшки стали дорожчими та дорослішими, іншого вигляду
набули життєві пріоритети та моральні цінності. Проте, адаптуючи
п’єсу до сьогодення, крізь її смислову канву гучно звучить основна
ідея заньківчан: суспільство зазнає змін, та незважаючи на те, що
наша молодь вже не листується і все рідше пише вірші, надсилаючи
натомість повідомлення на мобільний або кидаючи сумбурні тексти в
електронну скриньку, потреба любити і моральний обов’язок берегти
кохання залишаються незмінними. Тому Валентин (Назар Московець) —
син провідниці, і Валентина (Наталія Боймук) — дочка з більш- менш
заможної, проте по-своєму нещасної родини, просто не мають право
розлучитися, всупереч моральним забобонам та соціальним стереотипам.
Кульмінацією вистави є монолог літнього перехожого, який намагається
довести молоді, що кохання існує й життя без нього позбавлене будь-
якого сенсу. Врешті, приємно, що така щира промова отримала гучні
оплески саме від представників молодої глядацької аудиторії. Загалом
вистава навряд чи відпускає когось із глядачів байдужими, адже
актори співають, танцюють, спілкуються із публікою, іде символічний
сніг — і це змушує усіх нас, навіть найвиразніших скептиків, разом з
героями вистави вірити у силу справжньої любові.
А
завершилися гастролі заньківчан парадоксальною виставою «Візит
літньої пані» за п’єсою Фрідріха Дюрренматта у постановці Федора
Стригуна, який також виконує головну роль — Іля. У невеличке
містечко, змучене нестатками, приїздить літня пані, котра обіцяє
жителям міста мільярд, натомiсть вона бажає смертi свого колишнього
коханця, котрий колись звабив та покинув її. Режисер та актори
уважно й прискіпливо, від репліки до репліки ідуть за автором,
вивертаючи назовні увесь підтекст існування міста, яке, врешті
решт,перетворюється на справжню божевільню. Проте, на відміну від
героя п’єси Дюрренматта, який вмирає на колінах, Іль Стригуна
приймає смерть стоячи — як акт непримиренності. При перегляді
вистави виникає безліч асоціацій — і з гоголівським «Ревізором», і з
кінофільмом «Догвіль» Ларса фон Трієра, де головна героїня, яку у
кінострічці грає Ніколь Кідман, вирішує помститися маленькому, але
духовно потворному містечку, знищуючи його. Окрім того, за
атмосферними ознаками жителі міста нагадують і наше суспільство,
представники якого ще не навчилися ігнорувати певні матеріальні
спокуси, навіть якщо плата за життєві принади… надмірно висока.
“День”
17 жовтня 2007
року
Олена
ВАРВАРИЧ |
|
Прочинені двері у Львів
Театр імені Заньковецької відзначив 90–річний ювілей чотириденними
гастролями у Києві
 Рідкісним
гостeм y Києві львівський Театр імені Заньковецької назвати навряд
чи можна. Оскільки, на відміну від театрів із Сум, Вінниці чи
Луцька, заньківчани до столиці вряди–годи таки приїжджають. Ось
тільки візити ці, через відсутність масованих рекламних кампаній,
носили конспіративний характер і на спектаклі до заньківчан
потрапляли лише найобізнаніші. Два роки тому підопічні Федора
Стригуна привозили до Києва «Саву Чалого» — чимало театралів, які б
із задоволенням подивилися цю виставу, дізналися про гастролі лише з
пост–статей у пресі. Цього разу один із найстаріших українськиx
театрів вирішив навідатися до Києва «гучно і влучно». Тим більше що
й привід зобов’язував — у цьому році заньківчани відзначають
90–річний ювілей.
Їхали не на порожнє місце:
афіші театру Заньковецької, хоч і не так рясно, як афіші московських
антреприз, але на театральних тумбах таки порозклеювали. Що
стосується «влучно», то це визначення мали виправдати чотири
вистави, які львів’яни привезли до Києва: «У.Б.Н.», «Амадей»,
«Валентин і Валентина» та «Візит літньої пані».
Розпочали з «У.Б.Н.» і, як на
мене, саме ця вистава мала задати тон гастрольній чотириденці, під
час якої львів’яни розкрилися б у всій своїй красі. На це
розраховували і численні глядачі, які перед виставою навколо
власника зайвого квиточка просто–таки хороводи водили. Але його
величність час розставив свої акценти в історії цього колись справді
культового спектаклю. Річ у тім, що «У.Б.Н.» театр імені
Заньковецької випустив 2001 року. Народ, стомлений особливостями
керування президента Кучми, накинувся на неї, мов спраглий на
маленьке джерельце в пустелі. Енергетичного запасу, отриманого під
час перегляду «У.Б.Н.», вистачало надовго... Але з того часу минуло
не лише кілька років, але й кілька історично–політичних етапів у
житті країни, громадяни якої зараз вчаться по–новому мислити. А тому
історія дисидента Зенона, який провів у мордовських таборах майже 30
років, у 2001 році прозвучала на кілька порядків голосніше, ніж
зараз. Усе ж таки, маючи у своєму активі першокласних акторів, гарну
музику і тексти сестер Тельнюк, не варто забувати про те, що
контекст може внести свої корективи навіть у таку нестандартну і
добротну виставу як «У.Б.Н.».
Біографічна драма «Амадей»
(режисер — Вадим Сікорський, п’єса Пітера Шеффера), яку «заньківчани»
присвятили 250–річчю Моцарта, — одна з найостанніших прем’єр театру.
Цю версію конфлікту між придворним композитором Сальєрі та молодим
генієм Моцартом театр вперше озвучив наприкінці минулого року. І
відразу ж посіяв сумніви у душах тих, хто давно для себе вирішив,
кого тут треба жаліти, а кого — засуджувати. Виявляється, Моцарт (Ю.
Хвостенко) просто–таки дратував бідаку Антоніо Сальєрі (н. а. Б.
Козак) своїм талантом, безпосередністю, щирістю, молодістю,
врешті–решт... Моцарт бігав сценою у своєму золотому камзолі,
примушуючи опонента буквально захлинатися ненавистю й заздрістю.
Блискучий геній у блискучому вбранні — ну яка творча душа таке
витримає? Свої пояснення того, що трапилося, Сальєрі розпочинає з
довжелезного монолога, викликаючи тіні минулого, ролі яких, як
з’ясовується, виконують глядачі.
Романтична сага «Валентин і
Валентина» у постановці Алли Бабенко мала стати такою собі візиткою
молодих заньківчан. Але, як на мене, у творчій суперечці молодих та
досвідчених перемогли досвідчені. При тому що молодих було більше,
вони були достатньо талановиті, зухвалі й амбітні. Студенти у
джинсах, кожен окремо і гуртом, намагалися знайти відповідь на
питання «Чи є любов?». При цьому ходили запитувати до залу
(«Обов’язково», — запевнив їх актор Російської драми Микола
Рушковський), підкидали провокативні теми для роздумів на кшталт
«Любов — це ярмо на шиї, а секс — це свобода». Але глядач, так мені
здалося, симпатизував таки мамам Валентина і Валентини (І.
Швайківська, з. а. О. Бонковська), а також бабусі головної героїні
(з. а. Л. Каганова). У своїй любові до дітей ці жінки були не лише
переконливими, а й неперевершеними. «Нехай увесь світ потоне у
грязюці, а моя дочка повинна бути чистою, як сльоза», — виголосила
мама Валентини, і всі мами у залі її підтримали. Окрема подяка за
роботу — художниці Н. Руденко–Краєвській. Її бачення цієї лав–сторі
— це багато–багато дверей. Вони дуже схожі на уламки — людських душ,
чийогось кохання? І, незважаючи на гострі кути, ці двері все одно
притягують і ваблять. А раптом за ними — нехай і не безхмарне, але
щасливе мабутнє? Варто лише підійти і прочинити їх навстіж...
Свій візит до Києва
заньківчани завершували виставою «Візит літньої пані». У бенефісі
примадонни театру Таїсії Литвиненко зіграли також її чоловік —
керівник театру Федір Стригун, Петро Бенюк, Богдан Козак... Оригінал
Фрідріха Дюрренматта Стригун доповнив парочкою на велосипедах,
молодими Іл та Клер, перекинувши місточок між романтичним минулим та
прагматичним теперішнім своїх героїв.
Чотири різні вистави
заньківчан у Києві закінчувалися однаково — тривалими оплесками.
Кажуть, саме так завершуються спектаклі театру і в рідному Львові.
«Україна Молода»
11 жовтня 2007 року
Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА |
|
Первый украинский
 В
этом году театр имени Заньковецкой готовится отметить 90-летие.
Заньковчане решительно заявили о своем старшинстве, лихо обойдя
79-летний Театр русской драмы и 88-летний Театр им. Франко. В стенах
последнего на своих киевских гастролях юбиляры срывали овации четыре
вечера подряд.
Театру им. Марии Заньковецкой на роду написано быть
оплотом: модернизации украинского театра или сохранения сценической
традиции, национальной идеи или стандартов родной речи. В его зале
можно видеть коротко стриженых парней в паленом «Адидасе», которые
так же искренне сопереживают действию, как и элегантные седовласые
дамы в старинных кораллах. Львовские зрители вообще особенные:
спектакль должен быть уж совсем никуда не годным, чтобы ему минут
десять не аплодировали стоя. Дело не в излишней эмоциональности.
Просто во Львове уважают все «культурное», как раньше уважали
учителя или священника.
И поскольку значительная часть записных львовских
театралов уже давно переместилась в Киев, не удивительно, что
гастроли заньковчан происходили при аншлагах, с приставными стульями
в партере и забитыми ярусами. Львовская диаспора, в обычной жизни
растворенная среди киевского многолюдья, явилась в театр во всем
своем монолитном великолепии и культурной обособленности.
На этот раз Театр им. Марии Заньковецкой привез в
Киев четыре постановки. Репертуар гастролей подбирался с расчетом
показать все возможности уважаемой труппы. Современная пьеса
(«У.Б.Н.»), костюмная историческая драма («Амадей»), молодежная
романтическая история («Валентин и Валентина») и модернистская
черная комедия («Визит старой дамы»).
Ударным спектаклем программы стал спектакль «У.Б.Н.
(Український буржуазний націоналіст)». Этот беспроигрышный хит в
исполнении харизматичного лидера театра Федора Стригуна и его
сценического alter ego Богдана Козака в Киеве не впервые. Несколько
лет назад спектакль, в постановке Мирослава Гринишина с участием
львовских певиц сестер Тельнюк (одна из них – Галина – является
автором инсценировки), произвел фурор среди определенной части
киевской публики. Причем фурор – это не журналистское преувеличение.
Стригуна, исполнившего роль старого диссидента Зенона, на руках
вынесли со сцены, что, учитывая внушительные габариты артиста,
является мерилом зрительского признания. А после спектакля публика
устроила возле театра настоящий митинг. В этот раз обошлось без
политических эксцессов, но зал точно так же ловил каждое слово и
реагировал на каждую реплику, как будто в немудреном сюжете
политической басенки заключена главная национальная идея украинского
народа.
«Амадей» – биографическая драма, посвященная
250-летию Моцарта, поставлена по пьесе Питера Шеффера. Именно этот
сценарий лег в свое время в основу знаменитого фильма Милоша Формана.
Романтическая история «Валентин и Валентина» представляет собой
адаптированную к современным реалиям пьесу Михаила Рощина. Оба
спектакля отданы на откуп молодым артистам. А вот спектакль «Визит
старой дамы» по пьесе Фридриха Дюрренматта в постановке Федора
Стригуна, которым торжественно завершились гастроли, представил
киевлянам бессменную приму театра Таисью Литвиненко. Эта роль стала
для нее подарком к юбилею от любящего мужа-режиссера. Зал, в
соответствии с львовской традицией, долго аплодировал стоя.
Справка «24»
Национальный академический украинский драматический
театр им. Марии Заньковецкой является одним из четырех национальных
театров Украины. Этот статус делят с ним Театр им. Ивана Франко,
Русская драма и Национальная опера. Театр отсчитывает свое
существование с 1917 г., когда из осколков украинских классических
трупп был создан новый театр – Украинский национальный. Сначала
театр работал в Киеве и Запорожье, а в 1944 г. был переведен во
Львов. В 50-е годы стал рассадником идей модернизации украинского
театра. Именно в это время на его сцене начали работать Сергей
Данченко, Богдан Ступка, Федор Стригун, Лариса Кадырова, Богдан
Козак, Таисья Литвиненко и другие артисты.
«Газета 24»
8 жовтня 2007 року
Ольга ОСТРОВЕРХ |
|
 Национальный
академический украинский драматический театр имени Марии
Заньковецкой (Львов) покажет в украинской столице 4—7 октября четыре
пьесы. Это событие — часть празднования 90-летия коллектива.
Киев выбран совсем не случайно. Именно здесь театр
был основан в 1917 году. Тут его благословила «патронесса» Мария
Заньковецкая. И что самое важное — тут есть столичный зритель с его
критикой и одобрением.
Начнутся гастроли спектаклем «У. Б. Н.» (автор — Галина Тельнюк).
Поставил его Мирослав Гринишин. А в главной роли — художественный
руководитель театра, народный артист Украины Федор Стригун.
Спектакль наверняка никого не оставит равнодушным. Центральный
вопрос пьесы — может ли герой вести свой народ в пропасть — сегодня
особенно актуален.
Продолжит творческий смотр заньковчан «Амадей» Питера
Шеффера. Режиссер Вадим Сикорский вскоре после постановки этой пьесы
получил звание заслуженного деятеля искусств Украины. Зрители
познакомятся со свежей версией соперничества двух творцов. Музыка
Антонио Сальери (н. а. Богдан Козак) была признана его
современниками, Моцарта (Юрий Хвостенко) — осталась в веках. Любимцы
Бога далеко не всегда счастливы. Возможно, это их плата за
избранность.
Далее киевлян ожидает встреча с хорошо знакомыми
героями пьесы Михаила Рощина «Валентин и Валентина» в постановке
Аллы Бабенко. В главных ролях — Наталья Боймук и Назар Московец.
Любовь двух юных сердец окрашена не только светлыми красками, но и
мрачными тонами. История Ромео и Джульетты, Валентина и Валентины
стара как мир и — нестареюща. Спектакль излучает позитив. Хочется
верить, что жизнь бывает совершенной. По крайней мере, когда в ней
присутствует настоящая любовь.
Еще один знакомый сюжет — «Визит старой дамы»
Фридриха Дюрренматта. Поставил спектакль Федор Стригун. А в роли
Клер Цаханасян — Таисия Литвиненко. Львовяне еще раз расскажут нам
удивительную драму провинциального городка Гюлен, куда приезжает
отвергнутая когда-то местными обывателями Клер Цаханасян. Проблема
выбора — вечна, а когда она касается сделки с собственной совестью,
то обостряется стократ.
Итак, гастрольный репертуар сулит столичным театралам яркие
впечатления. А дислоцируются львовяне в Театре имени Франко.
Нила ИВАНЕНКО
21
вересня 2007 року
«Киевские ведомости» |
|
Заньківчани «хотіли покласти» вибухівку
під стіни Верховної Ради...
 Заньківчани
повернулися з чотириденних гастролей у Києві.
Цією
поїздкою трупа найстарішого в Україні театру розпочала святкування
свого 90-річчя. Столицю для старту обрали невипадково – саме там у
1917 році театр «народився», там його благословила «патронеса» Марія
Заньковецька. Київ зустрів львів’ян аншлагами.
Розпочались гастролі найрезонанснішою
виставою, яка була поставлена в Національному драматичному
театрі ім. М. Заньковецької у новому тисячолітті – «У.Б.Н.» за
п’єсою Галини Тельнюк. Київська публіка мала змогу відчути, що для
того, аби у виставі була присутня правда, вона могла бути поставлена
тільки у Галичині, тільки Театром ім. М. Заньковецької, а головну
роль у ній міг виконати тільки народний артист України Федір
Стригун. Спектакль - про біль у душі кожного українця, який бачить,
що влада далека від народу. Коли герой вистави Зенон говорив про
бажання підкласти вибухівку під стіни Верховної Ради, оплески киян
були гучними – як у Львові.
Продовжили гастролі виставами «Амадей» Пітера Шеффера
у постановці заслуженого діяча мистецтв України Вадима Сікорського
та «Валентин і Валентина» Михайла Рощина, яку інсценізувала народна
артистка України Алла Бабенко. Львів добре знає ці дві вистави. А
київська публіка підмітила, що в одному театрі є настільки різні
постановки – і за жанром, і за режисурою, і за акторським
виконанням. Львівська публіка такого вже не помічає.
«Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта дав змогу
знову побачити на сцені Федора Стригуна, та в зовсім іншій іпостасі,
аніж в “У.Б.Н.”. Сумний немолодий чоловік, який колись зрадив своє
кохання. Обидві ролі киянам запам’ятаються обов’язково. Столичні
журналісти не залишили Федору Стригуну багато часу на прогулянку
містом.
«Високий замок»
10 жовтня 2007 року
Тетяна БАТИЦЬКА |
|
Трохи львівського
лицедійства
 У
Києві гастролюватиме Театр імені М.Заньковецької
У цьому році Національному
академічному українському драматичному театру ім.М.Заньковецької
виповнюється 90 років. І це, погодьтеся, гарний привід провідати
місто, в якому «народились», — у 1917 театр було засновано у Києві.
З 4 по 7 жовтня трупа гастролюватиме в столиці, в приміщенні
Національного академічного театру імені І.Франка. У них тут «рука» —
художній керівник театру Богдан Ступка — «заньківчанин» за
походженням.
Гастролі розпочинаються
знаменитою виставою «заньківчан» — «У.Б.Н.» Галини Тельнюк (режисер
Мирослав Гринишин). «Київ уже бачив «У.Б.Н.», — розповідає
виконавець головної ролі, художній керівник театру, народний артист
України України Федір Стригун, — ми возили виставу по Україні, в
Америку. Проблема її жива й досі — про людину зі свідомістю
українця, яким він мусить бути». «У.Б.Н.» буде актуальною доти, доки
одні за одними в Україні «шелестітимуть» вибори і кандидати
винаходитимуть усе нові й нові обіцянки. Політики намагаються знайти
ідеї, людей, за якими б пішов народ... У виставі такою ідеєю для
«кандидата–патріота» стає колишній політв’язень Зенон. Після
здобуття Україною незалежності він живе тихим, провінційним
життям... Ім’я Зенона — не заплямоване, тож зможе привернути віру
людей. Але чи може герой вести свій народ у провалля?
5–го жовтня львів’яни
покажуть виставу «Амадей» Пітера Шеффера, у постановці Вадима
Сікорського. Моцарт помер у суцільних злиднях, музика Сальєрі
звучала у наймодніших салонах. Але геніями людей роблять не
сучасники — Сальєрі забутий. Улюбленці Бога не завжди щасливі,
багаті, здорові. Можливо, це — плата за обраність... Містики виставі
додає той факт, що головні ролі в ній виконують вчитель і учень. На
сцені Сальєрі нищить молодий талант, тоді як у житті народний артист
України Богдан Козак допомагає звестись Юрію Хвостенку на ноги...
6 жовтня гратимуть «Валентина
і Валентину» у постановці Алли Бабенко. Історія про кохання двох
студентів вічна, хоч дія вистави і відбувається в реаліях країни,
якої вже нема на карті, а сама п’єса свого часу була заборонена.
Завершаться гастролі 7 жовтня
виставою «Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта, яку поставив і
зіграв у ній головну роль Федір Стригун. Його партнеркою по виставі
буде дружина, народна артистка україни Таїсія Литвиненко, яка грає
мільйонерку Клер Цаханесян. Її героїня приїздить до містечка, де
провела молодість, і пропонує місцевим жителям купу грошей за голову
чоловіка, який її зрадив... Театралові — досить, не будемо ображати
культурну публіку переказуванням сюжету.
У
київській театральній еклектиці львівська елегантність і театральна
культура будуть дуже доречними. Бажано не пропустити
2
жовтня 2007 року
«Україна молода»
Валерія КОРЧЕВСЬКА |
|
Чотири історії по-львівськи
Леся КІЧУРА, Тетяна БАТИЦьКА, спеціально для «Дня»
«Обмежений львівський десант», на чолі з керманичем
театру ім.Марії Заньковецької Федором Стригуном, повідомив усіх,
хто шанує мистецтво Мельпомени про гарну новину: цей найстаріший
український колектив, з нагоди свого 90-річчя, проведе святкові
гастролі у нашій столиці. Вони будуть грати з 4 по 7 жовтня на сцені
театру ім.Івана Франка.
Ювілейні гастролі розпочнуть з вистави «У.Б.Н.»
(«Український буржуазний націоналіст»). Ця п’єса Галини Тельнюк
поставлена Мирославом Гринишиним у 2001 році. Вистава розказує про
ветерана пiдпiльного руху, політв’язня, який відійшов вiд
громадського життя, оскiльки, на його думку, полiтики використали
національну ідею заради здiйснення особистих амбiцiй, передусiм
влади i грошей. П’єса написана на основі листування відомого
дисидента-полiтв’язня Зеновiя Красiвського та американської діячки
Айрiс Акагошi. У виставі грають провідні актори заньковецької трупи:
Федір Стригун, Богдан Козак, Таїсія Литвиненко, Євген Федорченко,
Ярослав Кіргач, Надія Шепетюк.
Про доволі непросте життя двох творчих особистостей у
XVIII столітті при дворі Віденського імператора: про інтриги,
суперництво двох композиторів (Антоніо Сальєрі та Вольфганга Амадея
Моцарта), про талант і підступність йдеться у виставі «Амадей» за
п’єсою Пітера Шеффера (режисер — Вадим Сікорський, художник — Мирон
Кипріян, музичне оформлення — Іван Небесний, у головних ролях:
Богдан Козак, Юрій Хвостенко, Олександра Люта, Григорій Шумейко).
П’єсу «Валентин і Валентина» Михайла Рощина
(український переклад зробила Д. Сулятицька) сміливо можна назвати
сучасною історією про невмируще кохання сучасних Ромео та Джульєтти.
Це дуже лірична і пронизлива вистава, яку поставила чудовий режисер
Алла Бабенко. У головних ролях виступлять актори Наталя Боймук і
Назар Московець.
А закривати гастролі львів’яни будуть своєю
найрезонанснішою виставою «Візит літньої пані», поставлену Федором
Стригуном за відомою п’єсою Фрідріха Дюренматта.
Леся
КІЧУРА, Тетяна БАТИЦЬКА
«День»
14 вересня
2007 року
№155
|
|
