Мистецтво було життям Валерія Бортякова

Вночі на 13 травня пішов з життя, не доживши двох місяців до 66 років, Валерій Бортяков, львівський художник, сценограф, актор, режисер.

Попрощатися з ним прийшли друзі з усіх львівських театрів. Їх виявилось чимало. От що згадують про Валерія Олексійовича метри театрального життя Львова.

…В Театрі ім.М.Заньковецької Бортяков поставив близько 36 вистав. Він і тепер живе у сценографії “В неділю рано зілля копала” О.Кобилянської , “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Кропивницького, “УБН” Г.Тельнюк, “Державна зрада” Р.Лапік, “Оргія” Л.Українки. Художній керівник театру Федір Стригун, режисер цих вистав та виконавець головної ролі в “УБН”, згадує Бортякова як людину і художника, яких вкрай рідко можна зустріти в житті. Трепетне ставлення до талановитих людей, щирість і дитячість, доброта, відсутність поняття кар’єри - ці риси відзначають у Валерія Олексійовича всі, з ким мені довелось спілкуватися.
 

Бортяков безпомилково відчував, якою має бути вистава. Замальовки він робив скрізь і усюди. Потім ці враження з’являлися на сцені.
 

Коли Стригун почав розмірковувати над постановкою “В неділю рано зілля копала”, як сценографа запросив саме Бортякова, який на той час у театрі не працював. Бо ніхто краще б не зміг створити “потрібний клімат”. Наступною спільною роботою мав стати “Невольник” Кропивницького за Шевченком. Художник хотів винести на сцену вітрильник – чайку запорізьких козаків, відкрити Україну як морську державу. Не судилося...
 

Режисер театру ім. Заньковецької Алла Бабенко також згадує Валерія Олексійовича як художника, з яким працюєш разом. Їхні спільні роботи – “Неділя – день для себе” О.Сосіна, “Кришталевий черевичок” Т.Габбе, “Нора” і “Гедда Габлер” Ібсена, “Мої надії” М.Шатрова та “Німий лицар” Е.Хелтаї.
 

“Німий лицар” отримав нагороду на фестивалі в Росії. Бортяков добре відчував фактуру, вмів з нею працювати. Для “Лицаря” він зробав рухому альтанку з металевої сітки для парканів...
 

На жаль, він не любив робити ескізи, віддавав перевагу театральним макетам. Любив працювати з деталями, нерідко в театральних цехах. ..

Від спілкування з людьми, які працювали разом з Бортяковим, залишилось відчуття, що це була людина справді особлива. Львів занепадатиме, поки ми не будемо пильніше вдивлятися в особливих людей, що ходять вулицями міста. Бачити вітражі його Успенської церкви, до яких також доклав любові й праці Валерій Бортяков.

Тетяна БАТИЦЬКА

 “Високий замок”

23 травня 2007 року