З надією на кращі часи.

Найстарішому театрові України виповнюється 90 років.

Шлях Заньківчан до цієї дати був доволі важким та виснажливим. Проте сьогодні національний театр має за спиною чималу історію та безліч цікавих постановок у своєму репертуарі.

Упродовж свого ювілейного 90-го сезону Національний Академічний Український Драматичних театр ім. М.Заньковецької радо вітатиме усіх своїх шанувальників та презентуватиме нові прем’єри.

У минулому театральному сезоні Заньківчани представили глядачам 10 прем’єр. Сподіваємося, що ювілейний сезон буде так само багатим на нові постановки. Ще восени відбудеться перша прем’єра нового сезону у постановці художнього керівника театру, лауреата Національної премії ім.Т.Шевченка Федора Стригуна – «Сільва» І.Кальмана, наступною буде «Травестія» А.Баранги у постановці Алли Бабенко.

Щодо самої будівлі, в якій зараз славнозвісний мистецький заклад, то її історія була не менш цікавою, ніж історія мистецької трупи Заньківчан.

Меценатом будівництва споруди театру виступив польський маґнат граф Станіслав Скарбек, який народився далекого 1780 року у селі Обертин біля Коломиї. В історичних хроніках XI ст. згадувався предок його роду Михайло Скарбек, який помер у Кракові ще 1101 року. Про діда Рафаїла відомо лише те, що він мав великий родинний маєток і був двічі одружений. Батько Станіслава Ян став причиною занепаду родинних володінь, розтративши їх велику частину. Одружений з Терезою із роду Бельських,  він помер, коли Станіславові було лише чотири роки. Мати  хлопця покинула його сиротою ще швидше, тиждень після його народження. Стас і його старший брат залишились повними сиротами. Братів взяла під опіку їхня рідна тітка Юліана Пжевуцька. Свою початкову освіту хлопчик отримав спочатку в колегіумі Піярів у Золочеві, а пізніше в одній із львівських шкіл, яку закінчив у 1800 р.

Після смерті тітки двадцятирічний Скарбек отримав невеликий спадок. Він одружився з Софією Яблоновською. Ймовірно Софія походила з родини гетьмана Яблоновського. Відтак молодий граф частенько відвідував палац Яблоновських, на прилеглій території якого був славнозвісний літній театр В.Богуславського. Мабуть, саме з того часу у Станіслава почалося захоплення театром.

Сімейне життя з Софією, на  жаль, не склалося. Згодом вона вийшла заміж вдруге за Олександра Фредро. Взаємини з старшим братом також бажали кращого, оскільки коли Скарбекові була потрібна матеріальна допомога, він йому відмовив.

Проте Станіслав самотужки налагодив своє матеріальне становище. Його підприємницька діяльність (відгодівля волів, постачання м'яса на ринки Галичини, включаючи Львів і Відень) давала величезний прибуток. Згодом він стає одним із найзаможніших маґнатів Східної Галичини, маєток якого складається з 3-х містечок і 37 великих земельних маєтків.

Відтак Станіслав отримує титул радника і 1818 року його  нагороджують орденом св.Стефана.

Захоплення театром і мрія про реалізацію своїх задумів в цій справі спонукають Станіслава вивчати театральну архітектуру і сценічну діяльность навіть за кордоном.

Свій грандіозний проект – будівництво театру за власний кошт – граф Станіслав Скарбек реалізував лише 1842 року. Проте, незважаючи на такий цінний подарунок Львову, громадськість міста не відчувала до нього особливої симпатії. Його вважали людиною владною та жорстокою, а байдужість до національного польського руху і революційних подій 30-х років минулого століття в очах сучасників робила його людиною непривабливою.

Проте, мабуть, саме життєвий шлях з його випробуваннями зробили обличчя цієї людини похмурим. Будучи сиротою з дитинства, він з юних років відчув, що таке почуття  несправедливості, беззахисності, відсутності батьківської любові. Тому це спонукало його вже після відкриття театру, заснувати нову фундацію для дітей-сиріт та для інвалідів праці у своєму родовому маєтку.

Новозбудований театр С.Скарбека вражав уяву сучасників своєю грандіозністю. Монументальність підкреслювалася майже квадратним планом – довжина сягала 95,45 м а ширина – 76,25 м.

Незважаючи на спільні риси будинок театру мав декілька суттєвих відмінностей від загальної тенденції:
- нетрадиційне положення на три чверті від основної осі прилеглої центральної магістралі;
- поділ в плані будинку на три частини, завдяки розташуванню двох внутрішніх світлових подвір’їв;
- надання споруді багатофункціональності. Крім основної функції – театральної, додано готельну, редутові, торгівельно-комерційну;
- ширина заїзду розрахована на екіпаж, запряжений трійкою коней. Надзвичайно велика площа забудови.

Ця характеристика основних аспектів архітектури театру С.Скарбека ставить його в один ряд з провідними європейськими театрами I пол. XIX ст.

Відтоді і до сьогоднішнього дня будівля театру пережила чимало реконструкцій та реставраційних робіт. Вона потребує капітального ремонту, проте наразі потрібної суми коштів державний бюджет не виділяє.
Відсвяткувавши своє 90-річчя театр сподівається продовжувати свою багатолітню історію з надією на кращі часи.  

Леся КІЧУРА,

 редактор літературної частини

НАУД театру ім.М.Заньковецької

«Міліцейський  кур’єр»

 27 вересня - 3 жовтня 2007 року

У людях вічне і достойне - любов.

Початок сезону для глядачів, які за довгий період літніх вакацій встигли занудьгувати за театром, асоціюється з гарним і барвистим святом для душі, а для трупи підготовка до нього почалася задовго до урочистого відкриття завіси -з пошуку відповіді на єдине, але непросте (і не тільки для заньківчанського колективу) запитання: "З чим прийти на зустріч з глядачем?" А вже на це запитання кожен шукає власну відповідь, орієнтуючись на смаки й потреби свого глядача, адже не багато серед шанувальників театрального мистецтва знайдеться охочих дивитися ще й на сцені політичну чи глибоко соціальну драму, коли останніми роками аналогічними реаліями переповнене щоденне буття.

Право на життя на сцені вибороли ті вистави, в яких увага акцентується на морально-етичних проблемах, і, як завжди, поза конкурсом комедія та мелодрама. Однак це не полегшений варіант репертуару, переконаний художній керівник і режисер Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької народний артист, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Федір Стригун, адже у театральній афіші - "Оргія", "Запрошення у замок", "Кайдашева сім'я", "Державна зрада", є, звісно, й комедія: глядач мусить відпочити, ніхто ж бо не викреслював з репертуару театру розважального жанру. Останнім часом немало сказано про те, що поза увагою театру лишаються проблеми сьогодення. Але до рук режисерів не так часто потрапляють твори, здатні зацікавити гостротою порушених проблем постановників, а відтак привернути увагу глядачів. Керівники творчих колективів, своєю чергою, не перестають нарікати: п'єси сучасних авторів, на жаль, або надто кон'юнктурні, або художньо недосконалі. Беручись за постановку такого твору, режисер, який хоче бачити заповнену глядацьку залу, мусить враховувати, що слабенька, художньо недосконала й невиразна вистава не лише не прозвучить, як того хотілося б, не порятує її навіть майстерність найпрофесійніших акторів, - а лише знівелює і дискредитує справді високі ідеї, серйозні проблеми сучасного буття. Власне, тому заньківчанам, як і іншим театральним колективам, доводиться шукати відповіді на сучасні проблеми у класиці - українській та світовій. Не випадково у репертуарній афіші нового сезону вистави добре відомих авторів: "Візит літньої пані" Фрідріха Дюрренматта, "Дім Бернарди Альби" Гарсії Лорки, "Хелмські мудреці" Мойсея Гіршензона.

А відповідь на запитання, чому вибрані саме ці п'єси, переконані режисери Федір Стригун, Алла Бабенко та Вадим Сікорський, глядачі знайдуть, прийшовши на кожну з вистав. Немає однозначної відповіді й на інше запитання: чи мусить театр братися за відверто політичну (в надміру заполітизованому суспільстві) п'єсу, чи її глядач сприйме як замовну?

- Для мене, - зробив для себе висновок Федір Стригун, - політика (порушена в п"єсі гостра політична тема) - це завжди "контрабанда" на сюжеті. А що є в згаданих п'єсах сучасного для нашого глядача? Почали роботу над виставою Дюрренматта, і жахнулися - вона наче написана сучасником про сьогоднішній день. Адже йдеться про проблему вічну - що головне в нашому житті: гроші чи моральні людські якості? Що перемагає? У автора - гроші, художній керівник заньківчан сповідує іншу мораль: бо в людях вічне і достойне - це любов!

Поза увагою шанувальників театрального мистецтва не залишиться новинка з репертуарної афіші заньківчан - п'єса Івана Карпенка-Карого "Сава Чалий". Чим зацікавила досвідченого режисера єдина з творчого спадку драматурга трагедія, до якої, на жаль, не так часто звертаються театральні колективи (наприкінці п'ятдесятих вона йшла на львівській сцені та в інших театрах, до цього твору звертався й славетний Садовський), мовляв, у п'єсі про гайдамацький рух у тодішній Україні все зрозуміло? Режисер Стригун дозволяє собі дискутувати з дотеперішнім традиційним прочитанням трагедії, однобоким трактуванням стосунків українців і поляків крізь призму закликів "Бий і ріж!". У п'єсі, де начебто все очевидне - говориться про зраду, на його переконання, насправді йдеться про інше: як порозумітися народам.

Художній керівник заньківчан не поспішає повністю відкривати завісу нового театрального сезону. І не тільки тому, що львів'яни бояться, аби котрусь із нових робіт не перехопив хтось із колег: театр мусить бути трішки з інтригою. Тож у репертуарному портфелі є й інші новинки, право на життя мають і вистави, котрі успішно йшли на заньківчанській сцені в минулих сезонах і добре сприймались глядачами інших міст, куди (хай і не так часто) випадало виїжджати львів'янам. Власне, інтерес "чужого" глядача до творчості театру є тим барометром, котрий дає змогу оцінювати власний рівень. Декому, можливо, видається, що заньківчани аж надто залишаються класичними у своєму прагненні зберегти авторитет і обличчя театру, однак не можна не помітити нових яскравих барв, якими доповнюють сценічну палітру своїм талантом, індивідуальністю молоді актори - випускники театрального факультету Національного університету імені Івана Франка. А що виховували їх метри-заньківчани, то зуміли не лише навчити азів акторської майстерності, а й прищепити десятиліттями плекане власне віросповідання, віру в майбутнє театру - тих, кому байдужі їхні цінності, колектив витісняє, як відторгує живий організм усе чужорідне, зате відкриває дорогу свіжій думці, ідеї, новому стилю. Розумним і талановитим тут завжди відкрита дорога. Право на експеримент і творчість у цьому колективі ніколи не заборонялося. Альтернативою великій сцені є камерна сцена, котра дає режисерові повну свободу творчості. Тому в театрі не вбачають необхідності, як це практикують в інших колективах, залучати до постановок режисерів "зі сторони", хоча подібні пропозиції були. Чи потрібні театрові режисери - варяги, якщо є Алла Бабенко та Вадим Сікорський? Натомість художній керівник Федір Стригун із задоволенням запросив би до співпраці Анатолія Хостікоєва: такому тандему успіх гарантований. Втім, заклопотані заньківчани не лише проблемами творчого характеру, а й побутовими, позаяк вони не можуть не впливати на творчість. Ідеться не так про облущені, давно не ремонтовані фасади, що псують архітектурне обличчя древнього Львова (як відомо, Президент України Віктор Ющенко підписав відповідний документ про проведення ремонтно-реставраційних робіт у театрі), як про умови, в яких доводиться працювати колективові. Бо навіть глядачеві не дошкулятиме так холоднеча у залі (він може накинути тепле пальто), як акторам. Уявляєте, як почувається акторка на сцені у легкому вбранні, з глибоким декольте, якщо температура заледве дотягує до десяти градусів? Директору театру Андрієві Мацяку довелось пояснювати численним комісіям причини частих захворювань акторів та працівників допоміжних служб. Проблема давня - в театрі погано працює опалювальна система, реанімувати яку вже не спроможні жодні ремонти, але за чиєсь невігластво (треба ж було додуматися розмістити котельню за кількасот метрів від театру!) розплачуються власним здоров'ям актори, а театр за такий рівень послуг змушений оплачувати за високими тарифами втрачені дорогою гігакалорії. Зігріває колектив хіба що перспектива встановлення автономної опалювальної системи, за неї, щоправда, довелось добряче повоювати з теплопостачальниками. Новий сезон обіцяє бути цікавим у творчому плані, але, на жаль, холодним.

"Урядовий кур'єр"

Оксана МЕЛЬНИК